Напрями модернізації системи оподаткування

Проведемо аналіз пропозицій різних авторів щодо напрямів модернізації податку на додану вартість і системи оподаткування в цілому. У найбільш узагальненому вигляді тут проглядаються два напрями. Перший полягає у підвищенні ролі прямого оподаткування, але при скасуванні ПДВ, і заміною всіх податків сукупним податком на прибуток з високими ставками. Саме такий підхід реалізовано у концепції реформування податкової системи Н. Вітренко. Другий пов’язаний із збільшенням ролі непрямого оподаткування. Так, І. Богословська пропонує замінити ПДВ на обіговий податок з юридичних осіб, а у спільному проекті Ю. Ти м о ш е н к о та О. Т у р ч и н о в а п р о п о н у в а л о с я з а м і н и т и П Д В н а п о д а т о к з реал і за ц і ї [1].

Тут шлях модернізації ПДВ відбувається шляхом удосконалення його метрології, технології справляння та адміністрування, а саме: зменшення ставки ПДВ, диференціація ставок оподаткування за галузевою ознакою, створення сприятливих умов для переходу всіх підприємств на стопроцентну систему обліку і оподаткування. Так, В. Загорський і З. Благун пишуть, що податковій системі кожної країни притаманні суперечності, зумовлені загальним рівнем податкового тягаря, непропорційністю його розподілу між окремими сферами господарювання. Принципів пропорційної відповідності стягнення податків доходам платників необхідно дотримуватися [2]. П. Буряк і С. Лондар вважають, що макроекономічні координати української економіки знаходяться швидше за все у ділянці високих сукупних податкових ставок, які не відповідають максимуму бюджетних надходжень. Тому відбувається або скорочення виробничих процесів, або перехід певної частини виробництва у тінь [3]. Ф. Ярошенко і В. Павленко стверджують, що податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито) повинні справляти вплив на всі джерела доходів. Найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Але пом’якшити цей вплив можна за рахунок диференціації ставок ПДВ за групами товарів. [4].

А. Кізима вважає, що стверджувати, чим менші податки, тим більший прибуток, не завжди правомірно. Тому найефективнішим способом збільшення прибутковості є не механічне скорочення податків, а побудова ефективної системи [5]. В. Піхоцький прогнозує, що зменшення з 20 % до 17 % ставок ПДВ призведе до зниження цін на товари (роботи, послуги) та збільшить платоспроможний попит на внутрішньому ринку, сприятиме розвитку виробництва і збільшенню бюджетних надходжень у наступні роки. Крім того, зменшення ставок оподаткування є одним із головних економічних методів у боротьбі із тіньовою економікою. [6]. А от М. Карлін – протилежної думки, тому що зменшення ставки ПДВ від 20 % до 17 % не вирішує проблем, хоча позитивно впливатиме на поведінку частини підприємницьких структур. Вихід вбачаємо у введенні диференційованих ставок ПДВ залежно від виду продукції (послуг):

– пільгова – 4–8 %;

– середня – 14–18 %;

– підвищена – 19–22 % [7].Р. Арзуманов вважає, що зниження ставки ПДВ до 17 % практично не вплине на відтворювальні процеси. [8]. На думку Є. Литвиненко, податковий тягар неабияк залежить від виду підприємства. Оскільки суб’єктам оподаткування дозволено зменшувати оподаткований прибуток на суму амортизаційних відрахувань (складова доданої вартості), то капіталомісткі сплачують відносно менший податок, виміряний як частка доданої вартості, ніж працемісткі підприємства. Це пов’язано з високим рівнем оподаткування фонду оплати раці (понад 40 %). Зростання податкового тягарю на 1 % у середньому призводить до зниження доданої вартості на 0,5 %. Зменшуються обсяги виробництва. Через ефект акселерації скорочуються інвестиції. Оскільки податок на прибуток стягується після вилучення амортизаційних відрахувань із бази оподаткування, амортизаційні відрахування не підпадають під вплив податку на прибуток. Стимулююча роль оподаткування гальмується недосконалістю механізму стягнення ПДВ [9]. Застосування однакової ставки ПДВ для всіх підприємств різних галузей народного господарства пригнічує трудомісткі виробництва. Внаслідок цього найбільший спад виробництва спостерігається в галузях, де найменша капіталоозброєність виробництва. Наприклад, питома вага машинобудування і металообробки в обсязі промислової продукції знизилася з 31 % у 1990 до 13 % у 2000 році, а питома вага легкої промисловості – з 10,8 % до 1,6 %. Виграли капіталомісткі галузі: частка чорної металургії зросла з 11 % у 1990 році до 27,4 % у 2000 році, паливної промисловості з 5,7 % до 10,1 %, електроенергетична – з 3,2 % до 12,2 % [10]. Щоб зробити підсумок дискусії навколо шляхів реформування ПДВ, наведемо думку П. Мельника. Він каже, що можна розглядати декілька варіантів розвитку подій за умови реформування ПДВ. Перший з них пов’язаний зі зниженням ставки, яка зменшить податковий тиск на платників податків, другий – з диференціацією ставок. Проте сьогодні найбільш прийнятий варіант удосконалення дії ПДВ – диференціація його ставок. Це дозволить не тільки уникнути різкого скорочення бюджетних доходів, а й, що не менш важливо, підвищити його регулятивний потенціал. Про це свідчить досвід розвинених країн світу, що наблизилися до них із рівнем розвитку [2].

Безумовно, зниження ставок оподаткування покращить економічний стан підприємств і платоспроможність населення, тобто попит на ринку. Про це свідчив ще в кінці вісімнадцятого століття І. Вернадський. Він говорив, що низькі тарифи сприяють зниженню цін, а відповідно покращанню життя народу [11]. Так, піднімати чи знижувати податкові ставки в сучасних економічних умовах України? Відповідь знаходимо у дослідженнях Артура Лаффера і його послідовників, який запропонував криву усередненого сукупного податку. Згідно з цією кривою спочатку в міру підвищення ставки останнього зростають і податкові надходження до державного бюджету, але після певної точки, де ці відрахування досягають свого максимального значення, вони починають скорочуватися [12]. Економіка України перебуває сьогодні на шляху переходу від фази стабілізації до піднесення. Тому зниження ставок оподаткування не доцільно. А от їх диференціація – потрібна.