Горький, Максим

вдячністю відзначає Горький у своїй автобіографії, він "зобов'язаний тим, що

потрапив у велику літературу". Роль, що зіграли в літературній долі

Горького як Короленко, так і інші покровительствовавшие йому літератори,

аж ніяк, однак, не слід перебільшувати. Усі вони, безсумнівно, розпізнали

деякий талант у Горькому, але нікому з них не приходило в голову і саме

віддалене представлення про те, яка доля чекає талановитого, але

"неврівноваженого" самородка. У 1895 р. у "Російському Багатстві" поміщена

розповідь Горького "Челкаш"; потім протягом 1895, 1896 і 1897 років з'явилися

розповіді: "Помилка" і "Чоловіки Орловы" - у "Росіянки Думки"; "Туга",

"Коновал", "Колишні люди" - у "Новому Слові"; "Мальва" і "Бешкетник" - у

"Північному Віснику". У 1895 р. Горький надрукував у "Самарской Газеті" ряд

розповідей під заголовком "Тіньові Картинки". У фейлетоні цієї ж газети

з'явилися розповіді Горького "Баба Изергиль", "На плотах", "Нудьги заради",

"Один раз восени" і "Пісня про Сокола", ряд розповідей, що не ввійшли в збори

його творів ("На солі", "Казка", "Про маленьку Фею і молодого Чабана" і

ін.) і віршів. Нарешті, у "Самарской же Газеті" Горький протягом

1895 і 1896 років, під псевдонімом Иегудиил Хламида, вів щоденний

"маленький фейлетон". Писав також кореспонденції в "Одеські новини". У

зараз приведеному переліку назване все краще в першому періоді літературної

діяльності Горького. І все-таки не тільки його заступники, але і сам він до

такого ступеня не мав вірного представлення про внутрішню силу його

добутків, що в автобіографічному нарисі, складеному для

літературного архіву автора дійсної статті, Горький писав у самому кінці

1897 р.: "До цієї пори ще не написав ні однієї речі, яка б мене

задовольняла, а тому добутків моїх не зберігаю". Тим часом уже через