Борис Олійник

Масштабна за темою, поема з худож¬нього погляду різнобарвна, поліфонічна. В ній природно взаємодіють ліричне й епічне начало, словесним барвам властиві гумористичні, іронічні, сатиричні відтінки. «Дорога» була першим серйозним успіхом автора у великій віршованій формі. Один з дослідників назвав поему дорогою до зрілості поета. Філософічність поеми, вка¬зує він, «виростає уже не з умоглядних положень, наперед заданих і декларацій¬не проголошених тез, а з потоку життя, з крупинок великого досвіду історії» ш.Теми поступу народу, питання єдності історичного часу, духовного багатства су¬часника, спадкоємності поколінь — по¬стійно важливі й актуальні для поета. В поемах «Рух», «Доля», «Урок» він про¬довжив філософсько-моральні роздуми над явищами й проблемами, якими за¬хоплювався й раніше, звичайно, обираючи нові аспекти в осмисленні народного дос¬віду, народного життя. Скажімо, в поемі «Рух» автор утверджує думку про без¬упинність поступу людського, про грома¬дянську цільність особистості, патріота й інтернаціоналіста, і разом з тим в іроніч¬но-сатиричному тоні осуджує «громадяни-

на планети Земля», позбавленого чуття Батьківщини.

Заглиблюючись у «філософські» розуму¬вання «всесвітнього громадянина», Олій¬ник здійснив цікаве художнє дослідження цього типа, який, за його словами, то бі¬ліє, то чорніє, то жовтіє, «відповідно до кольору рас і ландшафтів».

«Доля» — теж поема-роздум, поема-по-шук; йдеться в ній про духовно-моральне багатство людини соціалістичного суспіль¬ства, про єдність у її духовному бутті історії і сучасності. Ця ідея, що перебу¬ває в центрі авторської уваги, значною мірою обумовлює композиційну багато¬плановість поеми — перенесення дії з міс¬та, де живе герой-оповідач, у село, до матері, екскурси в далеке минуле, де опо¬відачеві відкриваються сторінки боротьби народу за соціальне визволення. Як і в попередніх поемах, часова різноплощин-ність і просторова широчінь дії потребу¬вали відповідних образних рішень. Саме тому поет послуговується умовними, прит-чевими засобами, вводячи у твір образ «білого-білого» Коня, подаючи сон-видін-ня, що веде нас у минулі століття, вдаєть¬ся до ускладненої композиції.

Завдяки аналітичності й масштабності авторського погляду на дійсність худож¬ній образ нашого сьогодення спирається в поемі на міцну основу — історію народ¬ного життя. Так народжується та соціаль¬но-історична видющість сучасника, яка га¬ряче стверджується автором:

На Дніпровій горі гей одкрився ж мені неокрай: Я відчув себе жолудем вічного древа планети. І кивав мені а пам'яті схвально

несмертний Мам ай, Опираючись спиною в стовбур нової ракети.

(2, 134)

Заслужено високу оцінку критики і чи¬тача дістала поема Олійника «Урок». У співрозмові наших сучасників — батька й сина — наче сама собою виникає розпо¬відь батька про трагічну подію 1941 р. в сербському містечку Крагуєвац — знищен¬ня гітлерівцями тисяч мешканців, серед них і учнів гімназії. Кінцева ідея розпо¬віді і всієї поеми: жива пам'ять про ми¬нуле, про досвід боротьби з фашизмом є також і сьогоднішньою нашою зброєю в боротьбі проти загрози термоядерної війни.

Змістовність цієї поеми, в якій поєдна¬но різні часові площини — дні другої сві¬тової війни і сучасність, полягає насам¬перед у тому, що через суперечку батька з сином, спочатку досить індиферентним до того, що було в попередніх поколіннях, простежується процес засвоєння нашим молодим сучасником великих істин, важ¬ливих для нього не менше, ніж для його батьків. Один з поцінувачів Олійникових поем влучно характеризує основні особ¬ливості цього твору: «Поема «Урок» як цілісний твір,— твердить він,— побудова¬на надзвичайно тонко. Автор підноситься в ній до широкого узагальнення, міцно змонтовує віддалене минуле і гостро сьо¬годенне... Легка іронія і трагізм тону, ре¬алістична деталь і символіка тісно пере¬плетені у творі. Зміна настроїв, переміни в позиціях героїв — батька й сина, моти¬вування цих перемін — все окреслено з великою переконливістю»и. І пройняте все, як і загалом творчість Бориса Олій¬ника, глибоко сучасним пафосом.

Філософські роздуми про найголовніші проблеми сучасності засвідчують міцний зв'язок між поемами Б. Олійника. Так і «Заклинання вогню» має точки дотикання до попередніх творів — «Дороги», «Долі», «Уроку», адже і в цій поемі відлунюють мотиви дороги, поступу, досвіду, хоча автора найперш цікавить проблема від¬повідальності поета перед сучасниками й нащадками. Тим часом структура «Закли¬нання вогню» і способи вираження провід¬них думок інші, ніж у попередніх поемах: розповідь ведеться від імені ліричного ге¬роя, а моральні конфлікти переміщені в психологічну сферу, у внутрішній світ поетового «я».