Борис Олійник

Нам випало, сину,

досіяти і долюбити Отецькеє поле —

і стати нового початком... І я відчуваю,

як доля великого світу

На наші раменаляга,

Наче батькова скатка.8

З роками Олійник дедалі більше цінує рух і драматизм думки, почуття, внутріш¬ню конфліктність теми. Ці риси прита¬манні таким віршам, як «Мавзолей Во¬лодимира Леніна», «Пізнання», «Гора (Роздум)», «Комуністи», «Кредо (Канта¬та)».

Кожен радянський поет, прагнучи ска¬зати своє слово про Леніна, замислюється над питаннями — в чому полягали його мудрість, геніальність, прозірливість, зрештою, простота, людяність і найпов¬ніше, найідеальніше злиття з мільйонними масами? Олійник, теж знаючи ці турботи, знаходить свій шлях до образу Ілліча. Його підхід до вирішення цієї творчої проблеми — власний і своєрідний — ха¬рактеризується проникненням в сутнє, від¬шукуванням першовитоків і надзвичайної величі, і, водночас, простоти, земної лю¬дяності вождя.

Сприйнявши плідне і перспективне з досвіду попередників, Б. Олійник у 70-х роках наголошує не лише на таких рисах образу Леніна, як державність мис¬лення, соціальна мудрість, а й на демокра¬тизмі, на таланті спілкування з масами, злиття з ними. «Він мені навстріч — не¬буденний і різний: Молодий і древній, м'який і грізний», — твердить автор «Пі¬знання». І далі: «Як він саркастично смі¬явся, хлопці, Коли прирівняли його до сонця!»; вождь трудящих рішуче виступає проти спроб створити культ його особи: «Відвертавсь від мене, як од поліна, Коли аж свербіло пройтись на колінах...»

У поезії-роздумі «Гора» автор також звертається до актуальних проблем: лю¬дина і народ, людина та її час, особис¬тість і вічність. У вірші панує одверто умовна форма вираження: відчувши «ві¬щий поклик Великої гори», оповідач під-

до вічності й разом з тим — до безгоміння та безлюддя (інакше кажучи, одривається від землі, від людей). Постать Леніна поет вводить у твір як приклад і вимір іншого досвіду: Ленін «стояв під... пла¬нетарним вітром Буденно й просто», він

з нею нарівні стояв на цій землі».

Є тут і певні прорахунки, що на них слушно зауважувала критика. Зокрема, вказувалось на небезпеку раціоналістично¬го переведення ідеї в образ тощо.

В одночас твір цікавий і значущістю утвер¬джуваної автором ідеї, і художньою своє¬рідністю деяких картин та епізодів, — на¬приклад, крижаного мороку та безгоміння на останніх щаблях сходження героя-опо-відача на гірську вершину.

Розгляд поезій на ленінську тему (вне¬сок Б. Олійника в українську поетичну Ленініану безсумнівний) дає підстави сказати, що авторова концепція образу В. І. Леніна як людини, революціонера, мислителя допомагає йому в осмисленні інших актуальних питань і мотивів. У цик¬лі «Комуністи», в кантаті «Кредо», у вір¬шах «Істина», «Комсомолу» відчувається предметність і точність застосовуваного ленінського критерію в оцінках соціальних і політичних явищ сучасності. В циклі «Комуністи» автор чітко окреслює два мотиви, невіддільні один від одного: ко¬муністи — це звичайні люди, як усі («Мирно сіють жито, Мерзнуть восени на буряках», «розпікають хитрунів» і т. д. й т. д.) ; разом з тим «в час критичних ситуацій. Особливі їм дано права». Лако¬нічний висновок стосується отих «пільг і прав»: «Як усі, комуністи уміють жити, Та не всі, як вони, уміють вмирати» — від¬давати життя за найвищі вселюдські ідеа¬ли добра, миру, щастя.

Кантата «Кредо» також належить до кращих зразків патріотичної лірики Олій¬ника. Цей твір поета молодшого поколін¬ня можна поставити в ряд таких високо-пафосних громадянських віршів, як «Я єсть народ» Павла Тичини, «Я — син Країни Рад» Максима Рильського, «Ім'ям людини і народу» Миколи Бажана — тво¬рів, у яких голос автора і голос самого народу злиті в монолітну цілість. Зви¬чайно, в Олійника тема людини і партії, людини і народу вирішена по-своєму,