Борис Олійник

В добу видатних науково-технічних від¬криттів Олійник прагне сказати вагоме слово про людину, здатну прокладати до¬роги в космос, пізнавати мікросвіт фізич¬них речей і водночас якнайглибше вкорі¬нюватися в рідний грунт, в історичний досвід народного життя. Якщо Е. Меже-лайтіс у циклі віршів «Людина» уславлю¬вав свого сучасника на фоні цілої плане¬ти, то автор «Тяжіння серця», не запере¬чуючи такої поетичної концепції, разом з тим переносив наголос на конкретику буднів, на непоказний щоденний труд хлі¬бороба і вченого, сталевара, лікаря, вчи¬теля. Скажімо, докопуючись суті такого поняття, як щастя (цим словом і назва¬ний один з ранніх його віршів), поет по¬ряд із досягненнями космонавтів («Най¬кращі пісні — героям, і квіти найкращі — їм») високо ставить працю і конструктора ракет, і тракториста, що «плугами Гортає рахманні скиби» землі.

В своїх естетичних уподобаннях і при¬страстях Б. Олійник здебільшого близь¬кий до побратимів-ровесників — В. Симо-ненка, який гаряче утверджував думку про цінність і неповторність кожної окре¬мої людини, І. Драча, В. Коротича, Р. Третьякова та інших. І, треба сказати, його творчість сприяла переборенню в поезії 60-х років таких тенденцій, як абстрактний космізм і «глобальність», не¬рідко позбавлених конкретнішого життє¬вого змісту. Олійник обстоював у поезії «права громадянства» таких ознак, як життєва конкретність, предметність слова, зрештою, той же таки принцип «тяжіння серця». Він переконливо виступав проти шаблонних «романтичних», а по суті рито¬ричних і порожніх слів про велич праці й водночас влучно вказував на джерела романтики справжньої, тієї, що йде од живого життя, а не від екзотичних при¬мар:

Синій птах не в мареві Атлантики, І не в екзотичному Коломбо... Косять жито стомлені романтики У неромантичних робах 2.

Творче втручання поета в проблеми лі¬тературного процесу не лишилось непоміченим. Умудрений досвідом П. Тичина занотував у своїх щоденникових записах: «Правильно протестує проти наших діляг молодий поет Борис Олійник,— протестує проти того, що деякі діляги-поети хочуть шукати романтики у наслідуванні ділягам закордонним» 3.

Цінна риса творчості Б. Олійника — концептуальність у підході до найважливі¬ших соціальних тем і проблем художніх. Ведучи мову про чесну і сумлінну працю, ширше — народне її розуміння, він у вір¬ші «А люди ідуть...» уславлює «царицю Роботу», стародавнішу за «богів і царів». Відповідно і образ її в авторовій інтер¬претації наче утворює концентричні кола, що охоплюють великі просторові й часові «масиви», то поширюючись до вимірів вселюдських, глобальних, то зводячись до конкретного шматочка землі і конкретного людського «ми». Та при всій глобальності цього концептуального образу автор наго¬лошує на соціально-класових його вимі¬рах, кажучи про сучасну Царицю Роботу, яка бере свій початок од «рубікону Не¬ви»,— тепер перед нею відкрите щасливе майбутнє:

Ми звершим Роботу!

На радісне новосілля

Нові покоління увійдуть до нового Дня.

Незмінно червоним лиш буде високе

Вітрило, Бо кров комуністів

кольору

не міня.4

І поет у ряді віршів продемонстрував плідні пошуки художніх засобів, придат¬них для «окреслення» внутрішніх, психоло¬гічних портретів рядових трудівників, які чесно несуть «на кованих бронзою м'язах Царицю Роботу». Він «приземлює» свою художню фантазію, ведучи лірично-довір¬ливі монологи про сільських трудівників, як-от хворого хлібороба («Про хороб¬рість») чи інваліда з фронту, кришталево чесну людину («Дядько Яків»), або ж «співрозмову» зі скромною вчителькою В. І. Левкович («Формула»), з художньою тонкістю і етичною делікатністю відтінює ті риси, завдяки яким ці люди здобувають право бути героями життя і письменства.Тим самим він, один з представників лі¬тературного покоління 60-х років, збага¬чує досвід української радянської поезії, яка в 30-х роках і в наступні десятиліття цікаво розробляла -жанр своєрідних вір¬шованих «портретів» («Корній», «Вчитель¬ка», «Зачепилівка» К. Герасименка, «Дядько мій Микита-чорнокнижник», «Урожай», «Балада про Зозулю» А. Ма¬лишка та ін.).