Борис Олійник
Ім'я Бориса Олійника з'явилося на сто¬рінках республіканської преси в середині 50-х років. Пора його літературного по-чатківства припала на той час, коли в ра¬дянському письменстві,— поезії, прозі, драматургії,— дедалі інтенсивніше розгор¬талися творчі шукання, обумовлені нови¬ми процесами в житті, зокрема піднесен¬ням громадянської і творчої активності ра¬дянських людей.
У творчості видатних поетів-майстрів старшого покоління (назвемо М. Рильсько¬го, П. Тичину, М. Бажана, А. Малишка, Л. Первомайського, В. Мисика, І. Мурато-ва) та обдарованих «новобранців» поетич¬ного жанру стає помітнішим поглиблення ліричного осмислення людини у вирі су¬спільного буття, її духовного «статусу», її моральних цінностей, отже, й поглиб¬лення особистісного характеру лірики.
Б. Олійникові, як і багатьом його літе¬ратурним ровесникам, були органічно близькі згадані зміни в суспільному жит¬ті і літературному процесі. На формуван¬ня його особистості великий вплив мали дитячі та юнацькі враження, винесені з років Великої Вітчизняної війни та пово¬єнної відбудови.
Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівка на Полтавщині. Вірші почав писати в шкіль¬ному віці. Він «топтав стежку до п'ятого класу Зачепилівської семирічки», коли побачив у новосанжарівській райгазеті «Ленінським шляхом» свій невеличкий вірш і своє прізвище.
1953 p., після закінчення шкільного на¬вчання, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шев¬ченка, а вже 1958 р. розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». Поет і журналіст, Олійник часто їздив у відря¬дження, зокрема на ударну комсомоль¬ську будову — Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродо-нецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сівер-ським Дінцем» (1959).
Пережите в дитинстві та в роки комсо¬мольської молодості вилилось у теплі, щирі рядки поезій, які склали першу його збірку «Б'ють у крицю ковалі» (1962). Автор з часом самокритично скаже про неї: «Була вона така собі, за винятком кількох віршів» '.
Разом з тим книга засвідчувала, що в особі її автора до літератури йде перспек¬тивний молодий поет. В його віршах, не¬хай часом по-молодечому наївних, прав¬диво передано настрої та переконання, широчінь та серйозність громадянських інтересів поетового покоління, і головне — вагомо сказано про спільність долі та ідеалів «батьків і дітей». Мотиви цієї не¬порушної спільності голосно прозвучали у віршах «Портрет Леніна» і «Б'ють у крицю ковалі».
Образ вождя революції бачиться авто¬рові вірша «Портрет Леніна» і на тлі подій епохальної ваги, і невіддільним від долі конкретної, окремої людини. В цьому щиро своєму, конкретно-особистісно-му плані, в «переведенні» значущих со¬ціальних понять на регістри найщиріших особистих переживань — ключ до творчого успіху поета. Нагадаємо основні мотиви цього художньо-невишуканого авторового монологу. Ліричний герой дає зрозуміти — йому дороге захоплення старого хлібороба тим, хто «поборов царя» і дав біднякам землю, тому й він сам зберігає отриманий у спадок од того хлібороба «Великого Вождя малесенький портрет» і обіцяє, як чисту совість, пронести його через усе жит¬тя, щоб потім передати нащадкам. Таким чином, загальне і конкретне, історичне і сьогоденне, стаючи неабияким надбанням духовного буття нашого молодого героя, стає водночас і фактом поезії.
Уже на цій порі в Олійника визріває усвідомлення того, що історичний час
країни й окремої людини неподільний, злитий «воєдино. Його вірш «Б'ють у кри¬цю ковалі» переконливо підтверджує цю думку. Як у фольклорних зразках, у вірші молодого автора з'являється прийом три¬кратної повторюваності дії: в його роди¬ну тричі приходить горе і тричі змоізкає веселий передзвін мирної праці. (Спочат¬ку, каже ліричний оповідач, «не кували ковалі: Мого діда серед ночі вбили кляті куркулі», потім, у сорок другому, фашис¬ти вбили брата, затим прийшла сумна звістка з фронту про батька.) Чи ж розді¬лити тут історію країни й історію окремої родини?
Перед читачем збірки Б. Олійника по¬стає поет чітко визначених громадянських інтересів, довірливо-розважливого тону, одвертого і нерідко пристрасного публі¬цистичного слова. Уже тут досить чітко виявилася схильність автора до певного кола ідей і естетичних принципів. Не ви¬падково в «Легенді про гілку бузкову» він повідав — у дусі «Гренади» М. Свєт-лова — про смерть українського хлопця, воїна інтербригад, у далекій революційній Іспанії. У наступні роки тема героїки мо¬лодих інтернаціоналістів, борців проти фашизму стане однією з найважливіших у поетовій творчості.Друга його збірка — «Двадцятий вал» (1964), відзначена Республіканською ком¬сомольською премією ім. М. Островсько-го,— засвідчила і розширення ідейно-те¬матичних обріїв автора, і помітне його художнє зростання. «Степового роздолля син, Повен ніжного співу», поет строгий, суворий у ставленні до своїх ровесників і разом з тим захоплений романтикою дерзань і новотворення. Хоч оця світла захопленість, піднесений тон, яскрава, не¬рідко сповнена драматичного змісту об¬разність — ще не все визначальне, що характеризує найбільш романтичні Олій¬никові вірші з перших його збірок. Так, у них помітне окрилено-романтичне став¬лення до життя, але все «високе», мас¬штабне автор ніби коригує, «заземлює», намічаючи другий план, другу течію лі¬ричної розповіді, що захоплює в своє рі¬чище звичні та буденні факти, деталі наших буднів. Для поета стає творчим принципом поєднання героїчного і буден¬ного, високого і приземленого. В «Тяжін¬ні серця» він говорить: «Земне тяжіння можна побороти, Тяжіння серця — не дано збороть!»