Ольга Кобилянська
Проте, крім безперечних здобутків, у доробку письменниці з'яв¬ляються і деякі твори, що свідчать про посилення суперечностей у її світогляді, певний спад у творчості. Це, зокрема, стосується ро¬ману «Апостол черні», позначеного певною ідеалізацією представни¬ків духовного стану. Не змогла цілком впоратись письменниця і з ро¬манною формою свого твору, позначеною композиційною розтяг¬нутістю. Незважаючи на те, що Кобилянській вдалося колоритно й правдиво змалювати окремі картини життя й побуту різних верств населення Буковини, показати народження в цьому краї української інтелігенції, роман у цілому свідчив про певні кризисні моменти в творчості письменниці цього періоду, що виявилися і в таких опові¬даннях, як «Василка», «Пресвятая богородице, помилуй нас».У тих тяжких умовах, в яких опинилась О. Кобилянська в 20— 30-х рр., велику підтримку подала їй громадськість Радянської Укра¬їни, до якої вона з надією звертала свій погляд. Протягом 1925— 1932 рр. у видавництвах Харкова й Києва вийшло чимало видань творів письменниці, з яких одне — дев'ятитомне. Яскравим виявом піклу¬вання про О. Кобилянську було призначення їй Радянським урядом у 1927 р. персональної пенсії.
Письменниця була щирим і відданим другом Країни Рад, своїми зв'язками з діячами культури Радянської України, публікаціями тво¬рів у радянських видавництвах вона прагнула підтримувати й розви¬вати дружні почуття буковинських українців до братів з-над Дніпра. Свою віру у возз'єднання рідного краю з Радянською Батьківщиною вона свято пронесла до незабутнього 1940 р., коли земля Лук'яна Ко¬билиці й Юрія Федьковича навіки об'єдналась із землею Тараса Шев¬ченка й Івана Франка.
О. Кобилянська мала щастя на власні очі бачити торжество істо¬ричної справедливості, привітати світанок нового життя в рідному краї.
«Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!» — під цим гаслом розвивалася короткочасна подальша літера¬турна творчість О. Кобилянської.
Життєствердним пафосом, ідеями дружби народів-братів, вірою в
20
їхнє світле майбутнє пройняті статті О. Кобилянської в радянській пресі, що ними вона ввійшла у свідомість наших читачів вже як ра¬дянська письменниця. Творчість О. Кобилянської радянського пе¬ріоду наповнена новими ідеями й образами, що несуть у собі красу і правду радянського життя.
Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в тяжкий час понево¬лення Північної Буковини румунсько-фашистськими загарбниками, які переслідували письменницю, готували над нею судову розправу.
Довгий і складний шлях пройшла О. Кобилянська як письменниця. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інте¬лігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджува¬лась в українській літературі поступово, в процесі переходу з німець¬кої на українську мову, опанування художніх традицій народу, реа¬лістичного методу. Художньо осмислюючи життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, О. Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища демократичної інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу.
Безперечною заслугою письменниці є те, що вона однією з перших в українській літературі змалювала образи жінок-інтелігенток, яким притаманні вищі духовні інтереси, прагнення вирватись із тенет бу¬денщини, духовного рабства. Звеличуючи людину, зокрема жінку, показуючи її високі духовні поривання, О. Кобилянська утверджува¬ла передові погляди на життя.
Поглиблення й розширення світогляду О. Кобилянської зумовило її звернення до життя селянства. Письменниця розкривала його крізь призму складних психологічних, морально-етичних переживань ге¬роїв. У творах з життя села, насамперед у повісті «Земля», особливо яскраво виявилось художнє новаторство письменниці, глибина її пси¬хологічного аналізу, який давав змогу розкривати соціальну зумовле¬ність психології людини, передавати найтонші порухи її душі. За ма¬нерою письма О. Кобилянська — в період зрілості її таланту — ви¬ступає визначним художником слова нової соціально-психологічної школи, репрезентованої в українській літературі кінця XIX — почат¬ку XX століття іменами М. Коцюбинського, В. Стефаника, Марка Черемшини, Л. Мартовича, С. Васильченка та ін. Саме ці новаторські риси прози письменниці мала на увазі Леся Українка, коли у статті «Малорусские писатели на Буковине» зауважувала, що О. Коби¬лянська — «наследница Федьковича по таланту, но не продолжа-тельница его манерьі». Реалізм О. Кобилянської збагачувався роман¬тизмом («Некультурна», «Битва», «В неділю рано зілля копала...» та 1Н.), він був далеким від етнографічно-побутового реалізму письмен¬ників народницького напряму, спирався на досягнення світової ху-Аожньої думки.