Ольга Кобилянська
1 Кобилянська О. Твори: В 5 т.—К., 1963.—Т. 5.—С. 321—322.
12
крема, такими артистичними натурами європейського типу є героїні музичних арабесок «Ітрготріи рпапіазіе» та «Уаїзе теіапсоіідие». ВОНИ живуть у світі музики, мистецтва, всіма силами прагнуть задо¬вольнити ненаситну жадобу краси. «Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблю¬ючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната»,— каже ге¬роїня «ІтрготрШ рпапіазіе», сприймаючи ЖИТТЯ крізь мажорні звуки музики. Через образи трьох артистичних натур з оповідання «Уаїзе теіапсоііфіе» письменниця показує три різні життєві долі жінок-інтелігенток, кожна з яких прагне знайти своє щастя, найповніше виявити багаті духовні сили. Марта — втілення доброти й лагідності, вона готова «обійняти весь світ, зігріти його теплом свого серця». Художниця Ганнуся — нестримна, поривчаста, непостійна в своїх по¬чуттях. Софія — вся в світі музики, в світі мистецтва; щедро обдаро¬вана, вона прагне стати піаністкою, але її життя складається трагічно. І ця трагедія має соціальний підтекст. В умовах капіталістичної дій¬сності такі щедрі душею, але не пристосовані до життя таланти, доля яких залежить від обставин, здебільшого марнуються, а то й гинуть. Звернення до образів і картин з життя рідного краю, зокрема буко¬винського села, сприяло поглибленню соціального характеру твор¬чості О. Кобилянської. У новелі «Банк рустикальний», наприклад, авторка показала трагічну долю трудівника-хлібороба, який, по¬трапивши у лихварські сіті, розорюється. Стислими, скупими маз¬ками малює письменниця драму життя селянина-бідняка, який опи¬няється на порозі повної пролетаризації. Письменниця тут виявляє ті риси нової новелістики, що їх найповніше втілив у своїй соціально-психологічній прозі В. Стефаник.Тонко відчуваючи красу природи, О. Кобилянська дала майстерні зразки пейзажної лірики, надихані красою Карпатських гір. Пи¬сьменниця шукала гармонії між людиною і природою, розглядала останню як одне із джерел духовного збагачення людини. Саме то¬му її так боляче вражало порушення цієї гармонії, варварське став¬лення до природи. В славнозвісній новелі «Битва» О. Кобилянська пристрасно стала на захист рідної природи. У тужливому реквіємі про загибель карпатського лісу виразно звучить протест проти погра¬бування капіталістичними визискувачами національних багатств на¬роду. «Нищать чужі антихристи наші прекрасні ліси, що становлять маєток нашого краю... Спитайте тих, що правлять тими маєтками, що живуть у розкоші, що їх грішні тіла аж розходяться,— спитайте їх, що наш край з того має?!»,— говорить один з робітників. Недаремно Ці слова при передруку твору в Росії викреслила царська цензура!
Так у творчості О. Кобилянської дедалі виразніше починають зву¬чати соціальні мотиви, поглиблюючи той реалістичний напрям в
13
українській літературі на зламі двох століть, що його репрезентували І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, Л. Мар-тович, Марко Черемшина. Найвищим досягненням О. Кобилянської на цьому шляху стала повість «Земля».
«Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві... Я прос¬то фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала — ох, як хвилями ридала!..»— розповідала О. Кобилянська в автобіографіч¬ному нарисі «Про себе саму». Звернення до дійсних фактів, соціаль¬них явищ життя ішло в парі з поглибленням реалізму письменниці, а емоційне висвітлення свідчить про одну із характерних особливостей творчої манери О. Кобилянської, яка пропускала крізь серце долю своїх героїв, разом з ними мучилася і страждала. Соціальна і мораль¬но-етична драма — братовбивство через землю — дали письменниці змогу проникнути в душу трудової людини, розкрити світ її душев¬них переживань, важливі сторони народного життя. На прикладі з життя однієї селянської родини О. Кобилянська талановито показала характерні явища тогочасної капіталістичної дійсності, пов'язані з процесом пролетаризації селянства, посиленням влади землі над тру-дівником-хліборобом. Відштовхнувшись від конкретного, локального факту, письменниця піднялась до широкого художнього узагальнен¬ня, створила життєво правдиві й психологічно достовірні образи — Івоніки, Марійки, Михайла, Анни та інших, в яких втілила думки, мрії й сподівання трудового буковинського селянства.
Своїм ідейним змістом, соціально-психологічною насиченістю «Земля» протистоїть сентиментально-ідилічним малюнкам з життя села, що їх знаходимо в творах ліберально-буржуазних письменни¬ків. Повість О. Кобилянської — гостро драматичний твір, сповнений гірких роздумів про тяжку селянську долю, про залежність селя¬нина від землі, яка для нього стає фатумом, молохом, поглинає всі його думки і почуття. В центрі повісті образ Івоніки Федорчука, яко¬го письменниця наділяє рисами типового буковинського селянина — працелюбного, чесного, дбайливого. Така і його дружина. Всю свою силу вони віддали землі. «Вона підпливла нашою кров'ю і нашим по¬том. Кожда грудка, кождий ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко»,— з болем і тугою говорить Івоніка про чорну пра¬цю на чорній землі. Турботою про землю, про те, щоб передати її у дбайливі руки нащадків, пройняті всі його помисли. І сина Михайла Івоніка прагне одружити з Парасинкою не лише тому, що вона дівчи¬на добра, роботяща, а й тому, що їхні ниви поряд — «граничать між собою, становлять одну рівнину, їх сила однакова» — і, отже, після одруження Михайла й Парасинки об'єднаються... Та цим мріям не судилося здійснитися.