Ольга Кобилянська

Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло — його надія і гордість. Образ цей письменниця подає на

14

повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на війсь¬ковій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною — душевно тонкою натурою, на долю якої випали тяжкі страждання. Михайло, як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська. Михай¬ла манить до себе батьківська земля, яка чекає на його дужі селянсь¬кі руки. Сцена зустрічі Івоніки з сином у казармі — одна з найзво-рушливіших у повісті.Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові й Анні, змальовані темними барвами. Саву в його лихих вчинках до певної міри ще стримували батьки, від яких він сподівався одержати належ¬ну йому частку землі й одружитися з Рахірою. Але батьки були проти цього шлюбу, бо Рахіра не мала землі, була ледащицею і злодійкою. Крім того, вона доводилася Саві двоюрідною сестрою. Підвладний лише своїм почуттям, Сава вирішує таки одружитися з Рахірою. Та вона цілком резонно застерігає його: «Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?» А батько за непослух погро¬жував усю землю віддати Михайлові — він з дитинства працював на ній, не покладаючи рук. Так старший брат став на заваді молодшому. Усе це, зрештою, призвело до трагічної загибелі Михайла. Його смерть сколихнула село, вона в саме серце вразила старих батьків, зламала молоде життя Анни, вивела з душевної рівноваги Саву, який, хоч і одружився з Рахірою, не знайшов з нею щастя.

Анна, тяжко переживши трагедію першого кохання, одружується з іншим. У неї народився син, якого батьки мріють вивчити. З нього будуть люди, як покине землю, як здобуде освіту, гадають обоє. Вірою в те, що ці надії здійсняться, закінчується сумна й трагічна повість про землю.

Прикінцеві мажорні акорди повісті оптимістично настроюють чи¬тача, вселяють впевненість у тому, що молоде покоління зуміє пере¬будувати життя, знайде шляхи до щастя.

О. Кобилянська з великою правдивістю і художньою переконли¬вістю показала, як в умовах приватновласницького суспільства влада землі для селянина стає фатальною, як власницькі інстинкти зни¬щують високі людські почуття. Факт братовбивства, що ліг в основу твору, письменниця розробила в плані психологічного аналізу внут¬рішнього світу героїв, тому за ідейним змістом, суспільпо-громадсь-ким звучанням повість «Земля» вийшла далеко за рамки родинної хроніки. Епіграф до повісті взято з твору норвежця Йонаса Лі: «Кру¬гом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у на¬ших серцях, вона найглибша». О. Кобилянська наголошує, що предме¬том її дослідження будуть не стільки зовнішні факти і події, скільки їхній внутрішній зміст. І справді, явища соціально-побутові перелом-

ються тут крізь призму психології, внутрішнього світу людини.

15

Психологічному аналізу, власне, підпорядковано все: і композиція, і художні засоби, і пейзаж, що з традиційного тла, на якому розви¬вається дія, переріс у самостійний образ-символ, несучи в собі відпо¬відний до розвитку сюжету настрій. Наприклад: образ «сусіднього ліска», де має відбутися вбивство, образ таємничої мряки, що огортає поля, образ темної ночі тощо. Цьому підпорядковані й психологічні деталі (нез'єднані руки Михайла й Анни, що символізують трагічну історію їхнього кохання, та ін.), і вся та внутрішня гармонізація мови, кольорова гама, що нею користується письменниця для змалю¬вання природи.

Повість «Земля» — ця вершина реалізму Кобилянської — поста¬вила її авторку в ряд найвидатніших українських художників слова початку XX століття. На думку І. Франка, висловлену 1905 р. в листі до відомого хорватського славіста Ватрослава Ягича, цей найвидатні-ший твір письменниці, «крім літературної та мовної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття» '.

Інсценізована, екранізована, перекладена багатьма мовами наро¬дів СРСР та зарубіжних країн, повість письменниці завдяки своїй великій життєвій правді, високій художності стала одним з найпо-пулярніших творів української літератури, ввійшла у світову куль¬турну скарбницю — поруч з такими творами, як «Земля» Е. Золя, «Мужики» А. Чехова, «Селяни» В. Реймонта...

На початку 900-х рр. творчість О. Кобилянської розвивається здебільшого у реалістичному напрямі, про що свідчать такі оповідан¬ня, новели й повісті, як «Сліпець», «Через море», «За готар», «Думи старика», «В долах», «Ніоба», «За ситуаціями» та ін.