ВІТОВТ

внаслідок клопотань того ж митрополита Тео-гноста та великого князя

Московського Семена Гордого, ґедиміно-вого зятя. Офіційним мотивом ліквідації

митрополії, що існувала коло 50 років, було: «завжди на Русі був один

митрополит». Де він перебуватиме — патріярхові було байдуже. Так Москва

руками митрополита-грека зліквідувала дві митрополичі катедри.

Питання підлеглости українців Московському митрополитові ще більше

загострилось, коли наступником митрополита Теогноста став Олексій, син

чернігівського боярина, що перейшов до Москви, хри-щеник великого князя Івана

Калити, близький до всієї великокняжої родини, регент великого князя Дмитра за

його дитинства. Олексій був речником політики Москви. Основи його політики

були: мир зі Сходом, татарами, боротьба з Заходом — Литвою. Він заступив

Теогноста 1353 року. Ольгерд добре розумів суть цієї .заміни грека московським

патріотом і старався, щоб на патріярха висвячено його родича, Романа, який у

Царгороді зустрівся з Олексієм. Обидва привезли цінні дари, і після різних

перипетій патріярх іменував у 1353 році Олексія митрополитом «Київським і всея

Руси», а в 1354 році Романа — митрополитом Литви з єпархіями — Полоцькою,

Ту-ровською і катедрою в Новгородку. А 1356 року додано до того єпископію

«Малої Росії», себто Галичини. Границь двох митрополій не зазначено. Роман,

еселившисяв Києві, де з 1353 по 1354 р. був інший митрополит — Теодорит,

висвячений болгарським патріярхом, опанував Чернігівщину, приїздив до Твері,

яка стояла в опозиції до Москви, а Олексій приїздив до володінь Ольгерда. КолиОлексій позабирав там багато сосудів та іншої церковної утварі, Ольґерд наказав

заарештувати його з усім почетом — і він ледве втік. Після смерти Романа в 1361

році, патріярх не настановляв нікого на його місце, і Олексій став єдиним

митрополитом.

Року 1370 Казімір, на жадання православних галицьких князів і бояр, вислав до