ВІТОВТ

зазначав, що після його смерти великокняжа влада та землі повертаються Яґайлові.

В другій грамоті «прелати, барони, шляхтичі й зем'яни» ручилися, що всі землі

після смерти Вітовта повернуться Ягайлові та Короні, та що вони шукатимуть ін-

шого володаря, але застерігали, що, в разі бездітности ЯТайла, після його смерти

польські пани не можуть обрати короля без відома Вітовта.

Таким чином, цей компроміс, що його польські сучасники вважали за тріюмф, по

суті ним не був, — він підкреслював, що вся Кревська унія обмежувалася особою

ЯГайла. Наступників його не згадується. До смерти Вітовта забезпечувалось

автономію Литовського князівства, і це підтинало в корені питання інкорпорації.

Навпаки: Віденська угода підкреслювала, що «господарем великого князівства

Литовського» е і залишається до смерти Вітовт, а стани князівства обіцяють

послушність Яґайлові тільки після смерти Вітовта. Про нащадків його нема мови.

Важливо те, що Вітовт вважав себе за «великого князя» не з ласки Ягайла, а на

підставі обрання народом, очевидно, маючи на увазі нараду на остр. Саліні.

Польська дипломатія даремно вживала заходів, щоб перекрутити угоду 1401 року,

нібито Вітовт с лише намісник Ягайла, Він збивав ці перекручування,покликаючись на оце обрання.

Велике значення в історії Великого Князівства Литовського мала так звана «велика

війна» року 1410, — похід спільних сил Польщі та Литви проти Тевтонського

Ордену. Кульмінаційним моментом її була битва під ґрюнвальдом, в якій перше

місце належало Вітовтові. Але коли Яґайло почав добивати вже розгромлених

німців, Вітовт відступив і тим не дав цілком їх винищити. Наслідком цього було те,

що Велике Князівство Литовське знову зайняло супроти Польщі незалежне

становище. Орден зробив Польщі дрібні поступки, а Литві повернув Жмудь.

Польща відступила Литві Поділля.

Року 1413 в Городлі над Бугом відбувся з'їзд Яґайла, Вітовта та польських і