ВІТОВТ

На князівствах залишилися тільки дрібні князі, «послуішгі» Вітовтові, як зазначав

літопис. Вони поклали початок князівським та магнатським родам Чарторийських,

Четвертинських, Заславсь-ких, Вишневецьких, Заборовських, Сангушків та інших,

які, втративши державні права, задовольнялися становищем знатних

землеволодільців.

Творячи могутню державу з централізованою владою, Вітовт не зміг довести

справи до кінця. Він увесь час виявляв вагання супроти Ордену, Ягайла, навіть у

справі коронування й відокремлення князівства від Польщі. Не розумів він тієї

великої сили, яку мав у носіях української культури та традицій, в православній

вірі. Можливо, в цьому відбилася спадщина його батька Кейстута — провідника

старолитовської частини князівства. Це хитання виявилося в Городельській унії,

яка зберегла ідею литовської автономії, але загнала клин у Литовсько-Руську

державу, бо внесла упривілейованість католиків супроти православних. Наслідки

виявилися в повстаннях православних проти Вітовта ще за його життя — і ще

більше за його наступників.

Вітовт успадкував питання Православної Церкви в Литовсько-Руському князівстві.

Перенесення митрополичої катедри з Києва до Москви, при чому залишився титул

«Київського митрополита», викликало великі ускладнення в житті православних на

Русі, яка опинилася ігід литовською владою. Ще за ґедиміна зроблено спробу

заснувати митрополію у Новогродку. Збереглася точна дата: 1329 року митрополит

Теофіл брав участь у патріяршому соборі в Царго-роді, а 1330 р. митрополит

Московський (Київський), грек Теогност приїздив на Волинь за спадщиною по

митрополитові Теофілові. В «каталозі архиерейських катедр» зазначено, що цю

катедру скасовано «через близькість її до Руси, так що руський митрополит легко

може нею правити». Після того, 1347 року, скасовано Галицьку митрополію,