БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

18. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах ( ):

.

де Вм - довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов'язаннями банку по банківських металах у гривневому еквіваленті; К - капітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 не повинно перевищувати 2%.

6. Формування та дотримання комерційним банком обов’язкових резервів

Поряд із дотриманням економічних нормативів комерційні банки зобов’язані формувати обов’язкові резерви. Обов’язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів, за допомогою якого НБУ визначає потребу та здійснює регулювання грошової маси в обігу. Також, обов’язкові резерви дозволяють комерційним банкам підтримувати ліквідність на певному рівні та забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

Формування обов’язкових резервів здійснюється в цілому по консолідованому балансу комерційного банку (юридичної особи) шляхом утримання відповідної суми коштів обов’язкових резервів у національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку та в касі банку за певний період.

Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками на їх баланс як у національній, так і в іноземній валюті. До залучених комерційними банками коштів відносяться кошти, що знаходяться на депозитних, розрахункових, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також кошти інших загальнобанківських рахунків.

НБУ встановлює норму обов’язкових резервів у певному розмірі від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів.

Потягом 1991-1993 рр. норма резервних вимог була встановлена на рівні 10-15% від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися на окремих рахунках комерційних банків в НБУ. У грудні 1993 р. з метою уповільнення темпів інфляції НБУ підвищує рівень обов’язкових резервних вимог до 20-60% від суми залучених банками коштів. Це призвело до погіршення ліквідності банків та заблокування міжбанківських розрахунків. Для пом’якшення ситуації НБУ на початку 1994 р. знизив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, а в кінці року зобов’язує комерційні банки сформувати додаткові обов’язкові резерви у розмірі 20% від суми пролонгованих та прострочених позик. З 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 11% від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Восени 1997 р. НБУ підвищив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, зменшив частку резервів, яка може бути покрита готівкою в касах комерційних банків. У вересні 1998 року з метою зменшення обсягу гривневої маси на валютному ринку НБУ підвищив норму обов’язкових резервних вимог до 16,5%.Розрахунковий період дотримання резервних вимог встановлюється, як правило, від двох тижнів до одного місяця. Центральні банки звичайно вимагають додержання резервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період. В Україні цей період складав і 10 днів і 15 днів. З 1998 р. НБУ зобов’язав комерційні банки тримати суму обов’язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках не у середньому за розрахунковий період, а щоденно і заборонив зараховувати на покриття обов’язкових резервних вимог готівку в касі і облігації внутрішньої державної позики.

Обсяг обов’язкових резервів визначається комерційним банком кожен день у розмірі встановленого відсотку від середньоарефметичних залишків залучених банком коштів. Визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитись на коррахунку в НБУ.

Політика резервних вимог - потенційно дуже потужний засіб грошово-кредитного регулю¬вання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. В країнах із розвинутою економікою цей інструмент використовується рідко. Часті зміни механізму обов’язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. У світовій практиці взагалі спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу.