Національна політика СРСР в роки перебудови
Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але згідно з постановою Верховної Ради України від 12 серпня 1991 р. на території України могли застосовуватися акти законодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодав¬ством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України.
2.3. Формування нової зовнішньополітичної доктрини СРСР.
Точкою відліку у формуванні нової позиції Радянського Союзу з питань зовнішньої політики став Квітневий Пленум, що відбувся 23 квітня 1985 р. На цьому Пленумі позначилася позиція радянського керівництва у відношенні Китаю: “Цілеспрямовано і наполегливо Радянський Союз буде зміцнювати взаємозв'язку і розвивати співробітництво з іншими соціалістичними країнами, у тому числі з Китайською Народною Республікою”.[6;83] Квітневий Пленум продемонстрував, що радянське керівництво встало на шлях зміни не тільки своєї внутрішньої, але і зовнішньої політик.
Для втілення в життя нових ідей Горбачову потрібні були і нові, енергійні люди, що були б готові йти вперед по шляху реформ. Слід зазначити, що для останнього років правління попередників Горбачова - Брежнєва, Андропова і Черненко - були характерні застиглість, омертвіння в кадровій піраміді влади. Ледь прийшовши в головний кабінет Партії, Горбачов став поступово підбирати команду “під себе”.[11;218]
Він розумів, що в міжнародній політиці країни важко очікувати позитивних змін, поки зовнішньополітичне відомство очолює досвідчений, але надзвичайно консервативний дипломат старої сталінської школи А.А. Громико. Так, на засіданні Політбюро 29 червня 1985 р. Горбачов запропонував висунути Громико Головою Президії Верховної Ради СРСР. Потім став зважуватися питання про нового міністра. Генеральний секретар тоді сказав: “Тепер устає питання: кого висунути міністром закордонних справ. Нам не знайти другого Громико з його досвідом, знанням проблем зовнішньої політики. Але і сам Андрій Андрійович колись починав свій шлях у дипломатії не з таким досвідом і знаннями, які має зараз. На Тегеранській конференції він, звичайно, був не таким, як нині...”[5;57]
Кваліфікованих дипломатів у нас багато. Досвідчений працівник Корнієнко. Слабше Мальцев. Як на партійній, так і на дипломатичній роботі був Червоненко. У поле зору - Добринін. І все-таки думки в нас пішли в іншому напрямку. На посаду міністра потрібна велика фігура, людина з нашого з вами складу...”[2;364] І Горбачов запропонував кандидатуру Э.А.Шеварднадзе. Як було заведено з Генсеком ніхто сперечатися не став і його кандидатура було одноголосно затверджене.Э.А.Шеварднадзе не займався до цього питаннями зовнішньої політики, і тому призначення на посаду міністра закордонних справ, за його словами, було для нього повною несподіванкою. З 1 липня 1985 р. по 16 січня 1991 р. він був на цій посаді п'ять років і шість з половиною місяців, тобто майже всю перебудову. У своїй книзі “Мій вибір” Едуард Шеварднадзе так описує свій перший робочий день і зустріч з заступниками міністра закордонних справ на Смоленській площі: “...становище в мене - гірше не придумаєш. Здивувати вас пізнаннями в зовнішній політиці не можу. Можу лише обіцяти, що буду працювати так, щоб мені не було соромно перед вами, а вам - за мене. І все-таки, не упевнений, що з цього що-небудь вийде. Мені доведеться особливо важко на тлі авторитету Андрія Андрійовича Громико і тієї спадщини, що він залишив. Що я в порівнянні з ним, крейсером світової політики? Усього лише човен. Але - з мотором”.[15;86] Ось таку характеристику дав собі новий міністр.
На передодні поворотного ХХVІІ з'їзду КПРС, у період його практичної підготовки 15 січня 1986 р. була опублікована Заява Генерального секретаря ЦК КПРС, у якій була висунута конкретна, розрахована на точно визначений термін - до кінця нинішнього століття - програма заходів, спрямованих на повну і повсюдну ліквідацію ядерного й іншого видів зброї масової поразки. Ця акція Горбачова, з одного боку, підвищила інтерес закордонних країн до процесів, що стали відбуватися в СРСР, і, з іншої, - затвердила Горбачова як політика.
На ХХVІІ з'їзді КПРС, який відбувся у лютому-березні 1986 р., була прийнята нова філософія зовнішньої політики Радянського Союзу.
Головною зовнішньополітичною метою на з'їзді була названа мета забезпечення радянському народу можливості трудитися в умовах міцного миру і волі. Виконання цієї мети, на думку керівництва, лежало в припиненні підготовки до ядерної війни, боротьбі проти гонки озброєння і збереження і зміцнення загального миру.
Рішення ХХVII з'їзду випливали з характеристики сучасного світу:
1)характер нинішньої зброї не залишає жодному державі шансів захистити себе;