Національна політика СРСР в роки перебудови
3. Наслідки перебудови.
3.1. Завершення перебудови.
Горбачовське керівництво початок перебудову з лібералізації політичного життя і мобілізації широких мас для участі в політику. Однак, офіційна риторика викривала не політичну систему як таку, а лише окреме її скривлення і прославляла демократію як невід'ємний (ленінський) її елемент, відроджений після приходу до влади Горбачова. Іншими словами, “теоретична основа” перебудова мала на меті не стільки зменшення, скільки на ділі посилення легітимності колишньої системи.
Політична система не могла бути одночасно і реформована в демократію, і збережена в обновленому, лише частково демократичному, ніж колись, вигляді. Як відомо, ця система споконвічно ґрунтувалася на прямо протилежних принципах.
Розпад колишньої системи був неминучий, тому що при збереженні основ старої системи так звана демократизація старих владних інститутів зводилася усього лише до заміни зовні новими, але авторитарними інститутами. Демократичний горбачовський режим так і не зміг перебороти внутрішній конфлікт з основами колишньої політичної системи яка збереглась, і дозволити потрійне протиріччя перебудови: між дійсною ціллю, активною демократичною риторикою й авторитарними тенденціями системи.
Усе сказане ні в якому разі не применшує значення того, що відбулось. Велич і одночасно трагізм перебудови будуть згодом адекватно оцінені. Однак сьогодні у твердих рамках політологічного аналізу приходиться констатувати саме очевидне. У кінцевому рахунку це була ще одна чергова спроба мобілізаційного ривка, що здійснювалася незвичайними, а тому неефективними методами. Ціллю була мобілізація системи. У підсумку система поборола діючий режим.
3.2. Підсумки перебудови.До кінця 1991 року ми мали гібрид бюрократичного й економічного ринку (переважав перший), мали майже закінчений (саме за рахунок принципової юридичної невизначеності у відношенні формальних прав власності) номенклатурний капіталізму. Панувала ідеальна для бюрократичного капіталізму форма – «лжедержавна» форма діяльності приватного капіталу. У політичній сфері - гібрид радянської і президентської форм правління, республіка посткомуністична і переддемократична.[13;23]
Тепер торкнемося питання, безпосередньо зв'язаного з економічними підсумками перебудовами і тією економічною обстановкою, що була безпосередньо після неї.
Перед новою незалежною Росією стояли дуже важкі і масштабні задачі. Першочерговою і самою насущною була економічна реформа, покликана вивести країну з кризи і забезпечити росіянам гідний рівень життя. В економіці для цього бачився єдиний шлях — перехід до ринкових методів господарювання, пробудження підприємницької ініціативи приватних власників.
За роки «перебудови» було зроблено надзвичайно мало для реального реформування господарського механізму. Прийняті союзним керівництвом закони розширювали права підприємств, дозволяли дрібне приватне і кооперативне підприємництво, але не торкалися принципових основ командно-розподільної економіки. Параліч центральної влади і, як наслідок, ослаблення державного контролю за народним господарством, що прогресував розпад виробничих зв'язків між підприємствами різних союзних республік, самовлада директорів, яке зросло, недальновидна політика штучного, за рахунок додаткової грошової емісій, зростання доходів населення, як і інші популістські міри в економіці — усе це призвело до наростання протягом 1990—1991 р. економічного, кризи в країні. Руйнування старої економічної системи не супроводжувалося появою на її місці нової. Цю задачу слід було вирішувати вже новим незалежним державам.
Слід було продовжити процес формування вільного демократичного суспільства, успішно початий «перебудовою». У країні вже була реальна воля слова, що виросла з політики «гласності», складалася багатопартійна система, проводилися вибори на альтернативній (з декількох кандидатів) основі, з'явилася формально незалежна преса. Але зберігалося переважне становище однієї партії — КПРС, що фактично зрослась з державним апаратом. Радянська форма організації державної влади не забезпечувала загальновизнаного поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову її галузі. Було потрібно реформувати державно-політичну систему країни, що виявилося цілком під силу новому керівництву.
До кінця 1991 р. економіка СРСР виявилася в катастрофічному становищі. Прискорювалося падіння виробництва. Національний доход у порівнянні з 1990 р. зменшився на 20%. Дефіцит державного бюджету, тобто перевищення державних витрат над доходами, складав, за різними оцінками, від 20% до 30% валового внутрішнього продукту (ВВП). Наростання грошової маси в країні погрожувало втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, що могла паралізувати всю економіку.[13;46]