Національна політика СРСР в роки перебудови

Під час реалізації Генеральної схеми було ліквідовано 103 республіканські органи управління, здійснено передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єд¬нанням. Взагалі кількість працівників управління республікансько¬го рівня зменшилася удвічі. Обласна ланка управління скоротилася більш як на третину, були затверджені схеми управління народним господарством областей, міст Києва та Севастополя. Згідно з нови¬ми вимогами визначалися основні напрямки діяльності Ради Міні¬стрів УРСР і більш досконала структура її апарату. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки, реоргані¬зовано управління галузями важкої промисловості, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць тощо.[2;136]

У другій половині 80-х років було здійснено низку заходів щодо підвищення ефективності виробництва, удосконалення програмно-цільових методів планування, забезпечення управління нау¬ково-технічним прогресом, створення міжгалузевих науково-тех¬нічних комплексів, опорних пунктів та інженерних центрів. Під¬приємства і об'єднання всіх виробничих галузей народного господарства республіки були переведені на повний госпрозрахунок і самофінансування. Ширше впроваджувалися орендні відносини, кооперативні форми господарювання. Розгорнулася робота по створенню асоціацій, концернів, малих підприємств та інших орга¬нізаційних структур.

У 1989 р. в нових умовах господарювання працювали всі підприємства та об'єднання виробничої сфери республіки і частко¬во невиробничих галузей народного господарства. На кінець року на орендний підряд перейшли 180 підприємств промисловості, 68 будівельних організацій, 41 підприємство роздрібної торгівлі, 35 — громадського харчування, 38 — побутового обслуговування.[1;312] Значна увага приділялася ресурсозбереженню, повному включенню до го¬сподарського обороту вторинної сировини і відходів виробництва.

Важливим елементом економічних перетворень в Україні ста¬ли заходи щодо структурної перебудови народного господарства. Адже структура економіки, що історично склалася, тривалий час залишалася орієнтованою в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини й палива. На Україну припадало близько половини всього виробництва чавуну в СРСР, 40% — сталі та прокату, третина — видобутку вугілля, 60% — залізної руди тощо. Питома вага основних виробничих фондів галузей групи "А" в Україні складала на початок 90-х років 70%.[5;156]

Неабиякі труднощі в розвитку народного господарства Украї¬ни були зумовлені тим, що плани складалися в центрі, в Москві, республіка ж була позбавлена основних прав. 96% продукції ви¬роблялося на підприємствах союзного підпорядкування, на діяль¬ність яких уряд України, місцеві Ради народних депутатів не мали змоги впливати належним чином.

Скрутне становище склалося у сільському господарстві. Фон¬доозброєність тут була нижчою на чверть, енергоозброєність — на 42% від інших галузей. Вкрай загострилася демографічна ситуація. За останні 15 років чисельність сільського населення зменшилась на 3, 5 млн. чоловік.[8;74] У ряді регіонів України люди пенсійного віку становили половину сільських мешканців.

В Україні велися пошуки шляхів більш ефективного господа¬рювання на селі. Був утворений Держагропром, з листопада 1991 p. реорганізований у Міністерство сільського господарства. З'явилися нові форми підприємств: агрокомбінати, агрофірми й агро об’єднання. Були зроблені перші кроки в напрямку розвитку колектив¬ного, сімейного та інших видів підряду. На кінець 1989 р. на орендному підряді працювали уже 529 колгоспів і радгоспів.[10;347]

В період перебудови велика увага стала приділятися розвитку на селі особистих підсобних господарств, колективного са¬дівництва, створенню афарних цехів, підприємств та організацій.В цілому слід відзначити, що економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Це було зумовлено, по-перше, тим, що сама модель реформи, сконструйована в центрі, об'єктивно призводила до розладу економічних відносин. По-друге, переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату було руйнівним для економіки. Регламентоване згори пла¬нування підштовхувало підприємства до збільшення своїх прибут¬ків не за рахунок ефективності та якості роботи, а за рахунок підвищення цін. А це неминуче призводило до повного ігнорування інтересів споживача, неконтрольованого зростання грошових вип¬лат на виробництві, порушення договірних зв'язків.

Від стану економіки залежала ефективність соціальних прог¬рам. Ще на початку реформістських процесів планувалася розробка спеціальної програми соціальної перебудови. Передбачалося інтенсив¬не нарощування виробництва товарів народного споживання й обсягів платних послуг населенню, перепрофілювання з цією ме¬тою багатьох підприємств важкої промисловості, воєнно-промис¬лового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази основних товаровиробничих галузей. Велику роль у розв'язанні соціальних проблем мали відіграти самі підприємства та місцеві органи влади.