Національна політика СРСР в роки перебудови

У трудовому законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру. Так, тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися за погодженням сторін трудового договору, були скасовані нерозумні обмеження роботи за сумісництвом, краще стимулювалося суміщення професій і посад тощо.

Кардинальними можна вважати також зміни в інституті трудо¬вого договору по запровадженню союзним законодавством 1990— 1991 pp. так званої контрактної форми прийняття на роботу. Свід¬ченням розуміння необхідності кардинальних змін в галузі право¬вого регулювання праці є включення до плану підготовки проектів законодавчих актів, необхідних для правового забезпечення еконо¬мічної реформи, підготовка проекту закону СРСР про приведення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю у відповідність з новими принципами господарювання.Постановою Верховної Ради УРСР "Про економічну самостій¬ність Української РСР" було передбачено розробку законодавчих актів про працю. Законом УРСР від 20 березня 1991 p. були внесені окремі зміни в КЗпП УРСР. Щоправда, ці зміни можна охаракте¬ризувати лише як тимчасові заходи щодо оновлення трудового законодавства. Були прийняті й інші законодавчі акти, присвячені окремим інститутам трудового права України, наприклад закони УРСР від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" і "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, і в союзному, і в республіканському трудовому законодавстві мали місце певні зрушення реформаторського харак¬теру. Проте в цілому трудове законодавство перебувало у кризовому стані і не відповідало потребам часу. Істотними недоліками цієї галузі права були:

хибна орієнтація на виробництво, а не на праці¬вника; незахищеність розмірів зарплати; низький рівень умов праці;

майже повна відсутність договірних начал між працівником і адмі¬ністрацією підприємства, установи, організації; слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеже¬ність предмета і вузька сфера дії права, яка охоплювала лише робітників і службовців держпідприємств, організацій і установ);

слабкість економічних методів регулювання; негнучкість права, внаслідок чого приймалися спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотворчості союзних республік. Тому в умо¬вах економічних реформ і розвитку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього законодавства про працю, які відоб¬ражали реальні процеси перебудови в різних сферах життя суспіль¬ства.

Робилися також спроби реформувати законодавство, яке регу¬лювало соціально-культурну сферу. Наприклад, були прийняті такі закони СРСР: від 11 квітня 1991 р. "Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР", від 15 травня 1990 р. "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", від 24 квітня 1990 р. "Про мови народів СРСР", від 1 жовтня 1990 р. "Про свободу совісті і релігійні організації". Серед правових актів України соціально-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони від 28 жовтня 1989 p. "Про мови в Українській СРСР" і від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення".[14;158]

У роки перебудови в кримінальне законодавство, яким керува¬лись в Україні, вносилися зміни і доповнення, обумовлені проце¬сами, які відбувалися в соціально-скономічній і політичній сферах. Так, у 1985—1986 pp. кримінальне законодавство змінювалося у зв'язку з проведенням політики по посиленню боротьби з пияцт¬вом, а також одержанням нетрудових доходів. У 1986 р. в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік було встановлено, що в разі заміни в порядку помилування смертної кари позбавленням волі останнє могло бути призначене і на строк понад 15 років, але не більше 20 років. У 1987 р. в загальносоюзне законодавство були внесені зміни і доповнення у зв'язку з приєд¬нанням СРСРдо міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, заручників.

Загострення соціально-політичної ситуації в країні, активіза¬ція громадсько-політичних рухів, боротьба за владу різних угрупо¬вань, партій і рухів призвели до змін і доповнень в Закон СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини", обумови¬ли прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. "Про захист честі і гідності Президента СРСР", від 23 жовтня 1990 р. "Про криміналь¬ну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту". 2 липня 1991 p. Верховна Рада СРСР прийняла Осно¬ви кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік.[9;38]

Реформаторськими началами позначено й процесуальне зако¬нодавство. Так, 30 червня 1987 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службо¬вих осіб, які ущемляють права громадян", який за формою і змістом відповідав принципам демократизації суспільного життя.Таким чином, законодавство у перебудовчий період зазнавало низки змін. У ньому певною мірою став виявлятися новий для радянської правової системи принцип центрального становища інституту прав і свобод особи. Воно за своїм змістом ставало більш демократичним і гуманним. Проте правові акти як союзного, так і республіканського (в тому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом й подолати кризові явища. Комплексний підхід до законодавства був явно недоскона¬лим. Зміна напрямків і конкретних цілей, непослідовність і непов¬нота рішень негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися "білі плями", застарілі норми, виникали розузгод-женість норм, їх суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Нема¬ловажне значення мало захоплення "валом" за рахунок якості законів. Так, Верховна Рада СРСР тільки у 1989—1991 pp. прийняла понад 100 законів.[5;341] У правових актах було багато декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і правовим меха¬нізмом реалізації. В умовах невпинного ослаблення влади союз¬них структур розгорнулася справжня "війна" союзних і республіканських законів, яка набула особливого напруження після проголо¬шення республіками декларацій про їх державний суверенітет. Си¬туація не поліпшилась й після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990 р. "Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів законодавства Союзу РСР", де, зокрема, передбачалось, що закони, укази Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки проігнорували це розпорядження, Більш того, у той же день, 24 жовтня. Верховна Рада УРСР прий¬няла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР. Тепер в ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що "на території Української РСР забезпечується верховенство законів ре¬спубліки". Отже, такі протилежні підходи до дії законодавства у просторі дестабілізували сферу правового регулювання, поглибили кризові явища у законодавстві.