Мустафа Кемаль Ататюрк

Ще Ізмирський конгрес 1923 року прийняв "Економічну обітницю" на принципах національної єдності і запобігання класової боротьби. У ньому пишеться, що "турки люблять один одного від душі, без розходження класів і переконань". Це були не просто красиві слова, а реальна задача подолання наслідків громадянської війни, розколу суспільства, дозволу міжнаціональних і соціальних протиріч. Перед Мустафем Кемалем стояли важкі задачі: у тому числі консолідація суспільства на ідеях здорового націоналізма. Протягом багатьох століть Турецька імперія відігравала ведучу роль у світовій політиці. Це наклало своєрідний відбиток на свідомість турків, на спосіб їх мислення. Перебороти імперський стереотип, коли кожен турок вважав себе вище, ніж інші жителі держави, було сутужніше, ніж навіть перешикувати економіку країни. Тим більше, що турецький султан був одночасно халіфом правовірних, а турки вважали свою країну центром ісламського світу. В роки младотурецкої революції головною доктриною був оттоманізм, тобто прагнення перетворити всіх жителів імперії в єдину націю. По суті, мова йшла про асиміляцію турками іншої частини народів держави. Зустрівши завзятий опір цій політиці, младотурки перейшли до концепції "пантюркізму". В внутрішній політиці пантюркізм як і раніше був спрямований на асиміляцію народів, а в зовнішньої - підпорядкування пануванню турків інших тюркських народів від Босфору до Алтаю. Ідея пантюркізму сочеталось з величезним впливом ідей панісламізму, заснованого на об'єднанні мусульман під владою турецького султана-халіфа. Мустафа Кемаль виділив тюркізм від пантюркізму. Уже під час визвольної війни проти окупаційних сил Антанти, Мустафа Кемаль зрозумів, що перемога можлива тільки за рахунок консолідації турецької нації, а не усього населення імперії. Утрата провінцій, що говорять на арабській мові, переселення турків із Греції перетворила Туреччину в більш однорідне в національному плані державу. Це створило умови для об'єднання на етнічному ґрунті.

Таким чином, кемалісти порушили питання про відмову від імперських амбіцій і визнанню права раніше підкорених народів самостійно вирішувати свою долю. Ідея національної єдності зіграла настільки значну роль, що нова турецька армія змогла зупинити наступ переважаючих грецьких військ і розгромити їх.

Мустафа Кемаль сформулював основні принципи національної ідеї - батьківщина, нація, республіка, суспільні права. Поряд з ними був прийнято ряд принципів, які були включені в Конституцію. Республіканізм означав вірність республіканській формі правління; революціонізм - вірність принципам боротьби за незалежність, национа-лизм - узвишшя турецької нації; лаицизм - захист принципу відділення релігії від госу-дарства; народність - невизнання класів і класової боротьби; здійснення народного суверенітету на основі демократизму. У різному ступені ці принципи були перетворені в життя при правлінні Ататюрка й у нинішні часи.

4.4. Підтримка приватної ініціативи

У 20-і роки уряд Кемаля чимало робило для того, щоб підтримати част-ную ініціативу. Але соціально-економічна дійсність показала, що в Туреччині цей метод у чистому виді не працює. Буржуазія кинулася в торгівлю, будівництво, спекуляцію, в останню чергу думаючи про национальні інтереси і розвиток промисловості. Режим офіцерів і чиновників, які зберегли визначене презирство до торговців, усе з більшим невдоволенням спостерігав потім, як приватні підприємці ігнорували заклики вкладати гроші в індустрію."Економічний конгрес", скликаний кемалістами в Ізмирі в лютому 1923 року поставив задачу переходу від мануфактури і дрібного виробництво до великих фабрик і заводів, створення галузей промисловості, для яких у країні малася сировина, формування державного банку. В двадцяті роки уряд прагнув розширити використання сільськогосподарських машин. З цією метою був прийнятий ряд законів, які передбачали заохочувальні міри для селян, що використовують сельскогосподарську техніку. Уряд надавав усіляку допомогу кооперативам, знижував залізничні тарифи на перевезення фруктів, інжиру, зерна і т.д.

Зацікавлена форма заохочення урядом місцевої текстильної промисловості здійснювалася відповідно до закону, прийнятому у грудні 1925 року. Державні службовці зобов'язані були носити одяг, виготовлений із тканин вітчизняного виробництва, навіть якщо ці тканини коштували на 10 відсотків дорожче, ніж імпортні. Різниця в ціні покривалася державними установами і муніципалітетами.

Однак коли гримнула світова економічна криза, що боляче вдарила по Туреччині, Мустафа Кемаль звернувся до політики державного регулювання економіки. Ця практика одержала назву етатизм. Уряд поширив державну власність на значні сектори промисловості і транспорту, а, з іншого боку, відкрив ринки для іноземних інвесторів. Цю політику в десятках варіантів повторять потім багато країн Азії, Африки, Латинської Америки.

У 30-і роки Туреччина займала третє місце у світі по темпах промислового розвитку.

Однак реформи кемалістов поширювалися в основному на міста. Лише самим краєм вони стосувалися села, де дотепер живе майже половина турків, а під час правле-ния Ататюрка жила більшість.