Мустафа Кемаль Ататюрк
Реакція на дії кемалістов була зацікавленою. Ректор університету Аль-Азхар і головний муфтій Єгипту писав у той час: "Ясно, що мусульманин, що хоче походити на немусульманина, приймаючи його одяг, скінчить тим, що сприйме його вірування і дії. Тому той, хто носить капелюх зі схильності до релігії іншого і з презирства до своєї власний, є невірним.... Хіба не божевілля відмовитися від свого національного одягу, щоб приймати одяг Інших народів?" Заяви такого роду не публиковались у Туреччині, але багато хто їх розділяв.
Зміна національного одягу показала в історії бажання слабких походити на сильних, відсталих - на розвинутих. Середньовічні єгипетські хроніки розповідають, що після великих монгольських завоювань ХІІ-го століття навіть мусульманські султани й еміри Єгипту, що відбили навалу монголів, почали носити довге волосся, як і азіатські кочівники.Коли османські султани в першій половині XІХ століття стали проводити перетворення, вони, насамперед, облачили солдата в європейські мундири, тобто в костюми переможців. Тоді і був уведений замість тюрбана головний убір, названий фескою. Він настільки прищепився, що через сторіччя став емблемою мусульманської ортодоксії.
На юридичному факультеті Анкарского університету один раз вийшла гумористична газета. На питання редакції "Хто такий турецький громадянин?" студенти дали відповідь: "Турецький громадянин - це людина, що одружується по швейцарському цивільний праву, засуджується по італійському кримінальному кодексу, позиває по німецькому процесуальному кодексу, цією людиною керують на основі французького адміністративного права і ховають його по канонах ісламу".
Швейцарське цивільне право, перероблене стосовно до нестатків Туреччини, було прийнято в 1926 році. Деякі правові реформи проводилися і раніш, при танзіматі (перетвореннях середини XІХ століття) і младотурках. Однак у 1926 році світські власті вперше насмілилися вторгнутися в заповідник улемів - сімейно-релігійне життя. Джерелом права замість "волі Аллаха" були проголошені рішення Національних зборів.
Прийняття швейцарського цивільного кодексу багато чого змінило в сімейних відносинах. Заборонивши полігамію, закон надав жінці право розлучення, упровадив шлюборозлучний процес, знищив юридичну нерівність між чоловіком і жінкою. Звичайно, новий кодекс носив цілком визначені специфічні риси. Узяти хоча б те, що він надавав жінці право зажадати в чоловіка розлучення, якщо той сховав, що він безробітний. Однак умови суспільства, що установилися століттями традиції стримували застосування нових шлюбно-сімейних норм на практиці. Для дівчини, що хоче вийти заміж, неодмінною умовою вважалося (і вважається) невинність. Якщо чоловік виявляв, що його дружина - не незаймана, він відсилав її назад батькам, і до кінця життя вона несла ганьбу, як і вся її родина. Іноді неї убивали без жалості батько чи брат.
Мустафа Кемаль усіляко підтримував емансипацію жінок. Жінки були допущені на комерційні факультети ще в часи Першої Світової війни, а в 20-і роки вони з'явилися й в аудиторіях гуманітарного факультету Стамбульського університету. Їм дозволили знаходитися на палубах поромів, що перетинали Босфор, хоча раніш їх не випускали з кают, дозволяли їздити в тих же відділеннях трамваїв і залізничних вагонів, що і чоловікам.
В одній зі своїх промов Мустафа Кемаль обрушився на чадру. "Вона заподіює жінкам великі страждання під час спеки, - говорив він. - Чоловіки! Це відбувається через наш егоїзм. Не будемо ж забувати, що в жінок є такі ж моральні поняття, як і в нас". Президент вимагав, щоб "матері і сестри цивілізованого народу" поводилися належним чином. "Звичай закривати обличчя жінкам робить нашу націю посміховиськом", - вважав він. Мустафа Кемаль вирішив впровадити емансипацію жінок у тих же межах, що й у Західній Європі. Жінки одержали право голосувати і бути обраними в муніципалітети й у парламент.
Крім цивільного, країна одержала нові кодекси для всіх галузей життя. На кримінальний кодекс уплинули закони фашистської Італії. Статті 141 -142 використовувалися для розправи з комуністами і всіма лівими. Комуністів Кемаль не любив. Так, визнаний усім миром Назім Хікмет за свою прихильність комуністичним ідеям провів у в'язниці багато років.
Не любив Кемаль і ісламістів. Кемалісти забрали з конституції статті "Релігія турецької держави - іслам". Республіка і по конституції і за законами стала світською державою.
Мустафа Кемаль, збиваючи феску з голови турка і вводячи європейські кодекси, намагався прищепити співвітчизникам смак до вишуканих розваг. У першу ж річницю республіки він улаштував бал. Більшість тих, що зібралися чоловіків були офіцерами. Але президент помітив, що вони не зважувалися запрошувати дам на танець. Жінки відмовляли їм, соромилися. Президент зупинив оркестр і викликнув: "Друзі, не можу собі представити, що в цілому світі знайдеться хоч одна жінка, здатна відмовитися від танцю з турецьким офіцером! А тепер - уперед, запрошуйте дам!" І сам подав приклад. У цьому епізоді Кемаль виступає в ролі турецького Петра І, що теж насильно вводив європейські звичаї.Перетворення торкнулися й арабського алфавіту, дійсно зручного для арабської мови, але не придатного для турецької. Тимчасове введення латиниці для тюркських мову Радянському Союзі підштовхнуло до тієї ж дії Мустафа Кемаля. Новий алфавіт був підготовлений за кілька тижнів. Президент республіки з'явився в новій ролі - учителя. Під час одного зі свят він звернувся до тим, що зібралися: "Мої друзі! Наша багата гармонічна мова зможе виразити себе новими турецькими буквами. Ми повинні звільнитися від незрозумілих значків, що протягом століть тримали наші розуми в залізних тисках. Ми повинні швидко вивчити нові турецькі букви. Ми повинні навчити їм наших співвітчизників, жінок і чоловіків, носіїв і човнярів. Це потрібно вважати патріотичним обов'язком. Не забувайте, що для нації ганебно на десять-двадцять процентів складатися з грамотних і на вісімдесят-дев'яносто з неписьменних".