Мустафа Кемаль Ататюрк
На результаті Першої Світової війни виникла реальна небезпека зникнення Туреччини як держави. Однак турецький народ зміг відродити з попелу свою державу, відвернувшись від султана і зробивши своїм лідером Мустафа Кемаля. Кемалісти перетворили військову поразка в перемогу, відновивши незалежність деморалізованої, розчленованої, розореної країни.
Союзники розраховували зберегти султанат, і багато хто в Туреччині вірив, що султанат виживе в умовах іноземного регентства. Кемаль же хотів створити незалежну державу і покінчити з імперськими пережитками. Посланий у 1919 році в Анатолію для придушення спаленілих там безладь, він, замість цього організував опозицію і розпочав рух, спрямований проти численних "іноземних інтересів". Він сформував в Анатолії Тимчасовий уряд, президентом якого і був обраний, і організував єдиний опір іноземцям. Султан оголосив "священну війну" проти націоналістів, особливо наполягаючи на страті Кемаля.
Коли султан підписав Севрський договір 1920 року і віддав Османську імперію на поділ союзникам в обмін на збереження своєї влади над тим, що залишиться, майже весь народд перейшов на сторону Кемаля. Після того, як армія Кемаля рушила до Стамбула, союзники звернулися по допомогу до Греції. Після 18 місяців важких боїв греки були розбиті в серпні 1922 року.
Мустафа Кемаль і його соратники добре розуміли справжнє місце країни у світі і її справжню вагу. Тому на вершині військового тріумфу Мустафа Кемаль відмовився продовжувати війну й обмежився утриманням того, що, на його думку, було турецькою національною територією.
3.Ататюрк – президент Туреччини
3.1. Диктатура правління
1 листопада 1922 року Великі національні збори розпустили султанат Мехмеда VІ, а 29 жовтня 1923 року Мустафа Кемаль був обраний президентом нової Турецької Республіки. Проголошений президентом, Кемаль на ділі без коливань став дійсним диктатором, оголосивши поза законом усі політичні партії, що суперничали, і аж до своєї смерті інсценував своє переобрання. Свою абсолютну владу Кемаль ужив на реформи, сподіваючись перетворити країну в цивілізовану державу.
Нова турецька держава прийняла в 1923 році нову форму правління з президентом, парламентом, конституцією. Однопартійна система диктатури Кемаля протрималася більш 20 років, і лише після смерті Ататюрка була замінена багатопартійної.
3.2. Анкара - нова столиця Туреччини
Мустафа Кемаль поміняв столицю держави. Нею стала Анкара. Ще під час боротьби за незалежність Кемаль вибрав це місто для своєї штаб-квартири, тому що він був зв'язаний залізницею зі Стамбулом і в той же час лежав поза досяжністю ворогів. В Анкарі відбулася перша сесія національних зборів, і Кемаль проголосив її столицею. Він не довіряв Стамбулу, де усе нагадувало про приниження минулого і занадто багато людей було зв'язано зі старим режимом.
У 1923 році Анкара являла собою невеликий торговий центр із населенням близько 30 тисяч душ. Її позиції як центра країни зміцнилися згодом завдяки будівництву залізниць у радіальних напрямках.
Газета "Таймc" у 1923 році в грудні писала з глузуванням: "Навіть самі шовиністично налаштовані турки визнають незручності життя в столиці, де півдюжини мерехтливих електричних лампочок являють собою усе світло, де в будинках майже немає води, що тече з крана, де віслюк чи кінь прив'язані до ґрат маленького будиночка, що служить Міністерством закордонних справ, де відкриті стічні канави біжать серед вулиці, де сучасні образотворчі мистецтва обмежені споживанням поганої ракії - ганусової горілки і грою духового оркестру, де парламент засідає в будинку, не більшому, ніж приміщення для гри в крикет".
Тоді Анкара не могла запропонувати придатного житла для дипломатичних представництв, їх превосходительства воліли знімати спальні вагони на станції, скорочуючи перебування в столиці, щоб скоріше виїхати в Стамбул.
Проте, Кемаль уже тоді, як і багато інших диктаторів (Петро 1, Хо Ши Мін, Назарбаєв, Ніязов і ін.), у силу свого надмірного честолюбства бажав увічнити своє ім'я.