Мустафа Кемаль Ататюрк
Національні збори прийняли закон, що вводив новий турецький алфавіт і заборонивший застосування арабського з 1 січня 1929 року.
Уведення латиниці не тільки полегшувало навчання населення. Воно знаменувало новий етап розриву з минулим, удар по мусульманських віруваннях.
Відповідно до містичного навчання, принесеним у Туреччину з Ірану в середні століття і прийнятим дервішеським орденом бекташи, образ Аллаха - це обличчя людини, знак людини - його мова, що виражається 28 буквами арабського алфавіту. "У них містяться всі таємниці Аллаха, людини і вічності". Для ортодоксального мусульманина текст Корана, включаючи мову, на якій він складений і шрифт, яким він надрукований, вважається вічним і нерушимим.
Турецька мова в османські часи став важкою і штучною, запозичивши не тільки слова, але і цілі вираження, навіть граматичні правила з перської й арабської. З роками вона ставала усе більш нееластичною. У період правління младотурок преса почала використовувати трохи спрощену турецьку мова. Цього вимагали політичні, військові, пропагандистські цілі.
Після впровадження латиниці відкрилися можливості для більш глибокої мовної реформи. Мустафа Кемаль заснував лінгвістичне товариство. Воно поставило собі задачею зменшити і поступово видалити арабські і граматичні запозичення, багато з яких закріпилися в турецькій культурній мові.
Потім пішов більш сміливий наступ на самі перські й арабські слова, що супроводжувалося перехлестами. Арабські і перські мови були класичними мовами для турків і внесли в турецьку такі ж елементи, як грецька і латинська в европейські мови. Радикали з лінгвістичного суспільства були налаштовані проти арабських і перських слів як таких, навіть якщо вони складали значну частину мови, на якій щодня говорив турок. Суспільство готувало і публікувало список чужорідних слів, засуджених на виселення. А тим часом дослідники збирали "чисто турецькі" слова з діалектів, інших тюркських мов, древніх текстів, щоб знайти заміну. Коли нічого придатного не знаходили, винаходили нові слова. Терміни європейського походження, настільки ж далекі турецькій мові, не піддавалися гонінням, і навіть імпортувались, щоб заповнити порожнечу, що створилася після відмови від арабських і перських слів.
Реформа була потрібна, але аж ніяк не усі погоджувалися з крайніми мірами. Спроба віддалитися від тисячолітньої культурної спадщини викликала скоріше збідніння, чим очищення мови. У 1935 році нова директива зупинила на якийсь час вигнання звичних слів, відновила якусь частину арабських і перських запозичень.
Як би цього ні було, турецька мова менш чим за два покоління істотно змінилася б. Для сучасного турка документи і книги шістдесятирічної давнини з багаточисельними перськими й арабськими конструкціями несуть на собі печатка архаїчності і середньовіччя. Турецька молодь відділена від порівняно недалекого минулого високої стіною. Результати реформи доброчинні. У новій Туреччині мова газет, книг, документів приблизно та же, що і розмовна мова міст.
У 1934 році було вирішено скасувати всі титули старого режиму і замінити їхній звертанням "пан" і "пані". Одночасно 1 січня 1935 року вводилися прізвища. Мустафа Кемаль одержав від Великих національних зборів прізвище Ататюрк (батько турків), а його найближчий сподвижник, майбутній президент і лідер народно-республіканської партії Ісмет-паша прізвище Іненю (за назвою місця, де він здобув велику перемогу над грецькими інтервентами).Хоча прізвища в Туреччині - справа недавнє, і кожний міг вибрати собі що-небудь достойне, але значення прізвищ настільки ж різноманітно і зненацька, як і в інших мовах. Більшість турків придумали собі цілком придатні прізвища. Ахмет-бакалейщик став Ахметом Бакалійником, Ісмаїл-почтальон залишився Листоношею, кошикар - Корзинщиком. Деякі вибрали такі прізвища, як Увічливий, Розумний, Красивий, Чесний, Добрий. Інші підібрали Глухий, Товстий, Син людини без п'яти пальців. Є, наприклад, Той, у кого сотня коней, чи Адмірал, чи Син адмірала. Прізвища, начебто Божевільний чи Оголений, могли піти від сварки з урядовим чиновником. Хтось скористувався офіційним списком рекомендованих прізвищ, і так з'явилися Великий турок чи Суворий турок.
4.3.Консолідація суспільства на ідеях націоналізму
Останні прізвища побічно переслідували ще одну мету. Мустафа Кемаль шукав історичні аргументи, щоб відновити в турків почуття національної гордості, підірване за попередні два століття майже безупинними поразками і внутрішнім розвалом. Про національне достоїнство заговорила насамперед інтелігенція. Її інстинктивний націоналізм носив стосовно Європи оборонний характер. Можна уявити собі почуття турецького патріота тих днів, що читав європейську літературу і майже завжди знаходив слово "турків", ужитим з відтінком зневаги. Правда, і турки забували, як вони самі чи їхні предки нехтували своїх сусідів із утішливої позиції "вищої" мусульманської цивілізації й імперської могутності.