Замахи на життя Адольфа Гітлера

Хмари збиралися і над головою Карла Ґерделера. Були певні свідчення про те, що готується арешт. У чому річ, про що могло рознюхати ґестапо, залишалося невідомим. Ґерделер виїхав до батьків у Східну Пруссію, де переховувався аж до 20 липня і ще певний час опісля.

Доповісти про обставу

Становище на фронтах до середини липня 1944 року було наступним.

На півдні генерал Александер, командувач силами союзників у Італії, просуваючись вгору Апеннінским півостровом, опанував Вічне місто і наблизився до Пізи та Флоренції. На Заході трохи більше ніж місяць тому, після багатомісячних бомбардувань транспортних артерій у Франції та Бельгії, англійські, американські й канадські частини під командуванням Айзенговера висадилися в Нормандії - відкрився давно обіцяний другий фронт. Тепер союзники перебували на підступах до Нанта і Руану. За три дні до замаху на Гітлера генерал-фельдмаршал Роммель, призначений командиром армійської групи “Б” у Північній Франції, був важко поранений, його місце посів Клуґе, який не мав військового генія Роммеля.

Капітальну загрозу, однак, являв Східний фронт, де Червона Армія, зазнаючи великих втрат, наступала на усіх найважливіших ділянках; тридцять вісім дивізій вермахту були перемелені за короткий час; лише на півночі німцям удалося зупинити подальше просування. Лінія фронту проходила уздовж колишнього кордону з Естонією, через Латвію, готувалося вторгнення в Східну Пруссію (20 липня бої йшли приблизно в двохстах кілометрах від ставки). Почався наступ на Варшаву, Люблін, Львів; на півдні війська 2-го і 3-го Українських фронтів зайняли частину Молдови і перейшли румунський кордон.

Щоночі союзна, переважно англійська, бомбардувальна авіація громила німецькі міста, щоночі під руїнами гинули тисячі мешканців; важких руйнувань зазнали Гамбурґ, Берлін, міста Рурського вугільного, залізорудного і промислового басейну. Почалися систематичні нальоти на румунські нафтові копальні, головне джерело пального для промисловости, авіації й танків.

Вовча нора (1)

Завдання - убити відразу трьох: Гітлера, Гіммлера і Ґерінґа; після цього одночасно в багатьох місцях повинен був спалахнути заколот. Нагода трапилася 6 липня, коли полковникові генерального штабу графу Штауфенберґові доручили взяти участь у двох обговореннях обстави на фронтах в альпійській фортеці Гітлера Берґгоф у Бергтесґадені. Штауфенберґ прилетів з бомбою в портфелі, але Гіммлер і Ґерінґ не з'явилися. Через п'ять днів - нова нагода, Штауфенберґа знову викликали у Берґгоф. Ад'ютант приготував машину і літак, аби негайно після включення детонатора Штауфенберґ міг повернутися в Берлін, центр повстання. Начальник загальновійськового управління верховного командування генерал від інфантерії Ольбріхт, генерал-фельдмаршал Віцлебен, Йорк фон Вартенбурґ - знайомі нам особи - чекали на сигнал. Але Гіммлер знову був відсутній, і знову Штауфенберґ вирішив відкласти замах.

Нарешті 15 липня Гітлер прибув у Растенбурґ (нині Кєнтшин, Польща), повітове містечко з військовим аеродромом, в минулому цитадель Тевтонського ордену; навколо - густі хвойні та листяні ліси, очеретяні озера, звичайний ландшафт Східної Пруссії. У шести кілометрах від аеродрому знаходилася головна штаб-квартира верховного головнокомандувача, так звана Вовча нора, великий, відгороджений з усіх боків майданчик. Власне “норою” був підземний бункер фюрера під бетонним покриттям товщиною в сім метрів; бункер гарантував повну безпеку у разі повітряного нальоту. Трохи віддалік стояли будинок для ад'ютантів і повітка, де відбувалися наради. Усередині повітки коридор, кімнатка чергового, робоче приміщення і простора (60 кв. метрів) кімната на п'ять вікон з масивним, шестиметрової довжини прямокутним столом на двох тумбах. У куті праворуч від входу - круглий столик стенографіста. Повітка була дерев'яна, дах бетонований, стіни прокладені скловатою.Отже, знову призначена нарада, Штауфенберґ, який відповідав за стан резервної армії (її передбачали ввести в дію у випадку вторгнення росіян на територію райху), прилетів для доповіді в Растенбурґ зі столиці, де він жив у квартирі свого брата Бертольда і працював у генштабі сухопутних сил на Бендлер-штрассе. Разом з одноруким полковником прибув генерал Фрідріх Фромм, посвячений у змову. Кілька заслінних обстав і стійок охороняли дорогу до ставки. На самій території, перед входом у повітку - але не усередині - стояли охоронці вождя. Штауфенберґ залишив портфель із бомбою у великій кімнаті. Цього разу він вирішив виконати свій план, навіть якби виявилося, що Гіммлер і Ґерінґ не беруть участь у нараді. Повідомили, що шеф таємної поліції напевно буде тут; але, до половини третьої, коли усе закінчилося, він так і не приїхав; не було і Ґерінґа.

Вільгельм Кейтель, генерал-фельдмаршал, начальник штабу верховного командування (повішений за вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі в 1946 р.), побажав попередньо ознайомитися з доповіддю; мова йшла про підготовку п'ятнадцяти “народно-гренадерських” дивізій, укомплектованих молодиками з нацистської “Гітлер-юґенд” (аналог комсомолу). Потім усі троє - Кейтель, Фромм і Штауфенберґ - вийшли з повітки. Незабаром у бункері з'явився Гітлер. Збереглася фотографія: фюрер потискає руку комусь із генералів, поруч, витягнувшись струнко, стоїть граф.