Замахи на життя Адольфа Гітлера

Утім, і в гуртку Мольтке були люди, яких при всьому їхньому поклонінні перед британською демократією не тішила багатопартійна система; замість партій пропонувалося виборне представництво громад. Однак, загалом, уявлення членів Крайсауського гуртка про майбутню вільну і децентралізовану Німеччину, рівноправного учасника европейського союзу націй, можливо навіть з єдиною для всієї Европи (але без Росії й Англії) валютою і спільними збройними силами, були, звичайно, набагато ближчі до сучасного образу та політичного курсу Федеративної Республіки, аніж імперсько-націоналістичний проект Ґерделера, Бека й інших. Зате одним із спільних пунктів був “ордо-лібералізм”, який вони розуміли як приватнокапіталістичну економіку під контролем держави з метою обмеження хижацького і непогамованого підприємництва. Після війни деякі ідеї “ордо-лібералізму” втілилися в реформі Ергардта, з якої почалося економічне диво.

1942 рік

Група “Центр” отримала свою назву 1 квітня 1941 р., коли їй було визначене завдання узяти влітку Москву; командував армійською групою генерал-фельдмаршал Теодор фон Бок, першим офіцером (I-а) генштабу був родич Бока, 40-літній підполковник Ґеннінґ фон Треско. Прусський дворянин Треско був вихідцем з військової родини і одружився на дочці військового міністра. У юності він, як і багато інших, співчував націонал-соціалізмові, у “день Потсдаму” 21 березня 1933 р., день символічної зустрічі Гітлера з Ґінденбурґом, крокував на чолі свого батальйону повз нацистського вождя і старого фельдмаршала, останнього президента загиблої республіки. Незабаром ентузіазм змінився глибокою відразою до режиму убивць, а з початком війни сюди додалося виразне усвідомлення того, чого не могли не бачити вищі офіцери вермахту: на чолі збройних сил стоїть дилетант; “найбільший стратег усіх часів і народів” - усього лиш колишній унтер. Правда, на Східному фронті йому протистояв інший дилетант, який ніколи не воював, і, подібно до Гітлера, не мав військових знань і був позбавлений будь-яких слідів таланту полководця.

Війна підсилила відчуття роздвоєности. З одного боку, Треско брав участь у розробці воєнних дій, захоплювався тактичним генієм Манштайна, творця “серпоподібної операції”, яка вирішила долю Франції; сам швидко просунувся, мав репутацію здібного офіцера. З іншого боку, кожна нова перемога була перемогою Гітлера. Від групенфюрера СС Артура Небе, який був давнім недоброзичливцем вождя, Треско довідався правду про концентраційні табори. У Борисові, неподалік від головної квартири війська, латиський підрозділ СС учинив криваву розправу над євреями, і це не було жодна сваволя. До початку зими сорок першого року Треско вдалося згуртувати у штабі групу противників режиму; ад'ютант і надійний друг Фабіан фон Шлабрендорф був відряджений з таємною місією до Берліна - дізнатися про інші групи в запіллі. Так виникли зв'язки з гуртком Ґерделера, де від проектів майбутнього устрою перейшли до планів державного перевороту.Полеглих у бою воїнів несуть на крилатих конях у Валґаллу діви-валькірії. План “Валькірія” розробив генерал від інфантерії Фрідріх Ольбріхт. Головними осередками повстання повинні були стати Кьольн, Мюнхен, Відень і, звичайно, Берлін. Війська, розквартировані у Франкфурті-на-Одері, займуть східну половину столиці, дивізія “Бранденбурґ” ізолює ставку фюрера у Східній Пруссії. Улітку наступного, 1942 р. Треско доручив своєму підлеглому, штабному офіцерові I-с Рудольфові Крістофу барону фон Ґерсдорфові зайнятися не зовсім звичайною справою - виготовленням вибухівки. Ґерсдорф здогадався, з якою метою; офіційно вважалося - для боротьби з партизанами.

Знову пощастило

В останній день січня і на початку березня 1943 року капітулювали південна і північна групи оточених під Сталінградом і в самому місті військ; у полон потрапили двадцять одна німецька і дві румунські дивізії. 150 тисяч німецьких солдатів були убиті, 91 тисяча на чолі з командувачем Шостою армією Фрідріхом Паулюсом, який за день до капітуляції отримав звання генерал-фельдмаршала, здалася в полон (з них повернулися додому після війни лише біля шести тисяч). Гітлер оголосив державну жалобу. Ґерінґ, патологічно гладкий, широкозадий і виряджений, як павич, патетично порівнював Сталінград з Термопілами. Доктор Ґеббельс проголосив тотальну війну. Німеччина усе ще контролювала величезну територію від грецького архіпелагу до Норвеґії і від Піренеїв до Прибалтики; у запіллі воюючої армії знаходилися західні та південні області европейської Росії, Україна, Крим, Північний Кавказ, на Ельбрусі майорів прапор зі свастикою. Але віра в перемогу, віра переважної більшости німецьких громадян, була підточена.

У лютому і березні Гітлер проводив інспекційну поїздку ближнім запіллям, побував у Запорожжі та Вінниці. Ґеннінґові фон Треско вдалося домогтися, щоб фюрер додатково відвідав штаб групи “Центр” під Смоленськом. На аеродромі Гітлера зі свитою, лейб-лікарем і кухарем зустріли Ґюнтер фон Клуге, наступник Бока на посаді командувача, і перший офіцер штабу, тепер уже полковник Треско. Після наради з армійськими командувачами і штабними чинами відбувся обід в офіцерському казино. Треско мав намір застрелити Гітлера. Це виявилося неможливим. Перед поверненням на аеродром Треско попросив начальника супровідної команди взяти із собою в літак пакет із двома пляшками коньяку в подарунок одному офіцеру в ставці верховного головнокомандувача. До літака фюрера під'їхав Шлабрендорф із пакетом: у пляшках, споряджених англійським детонаційним пристроєм, знаходилася суміш тетрилу і тринітротолуолу.