Замахи на життя Адольфа Гітлера

Райх почав Другу Світову війну 1 вересня 1939 року. До цього часу відносяться перші проекти скинення націонал-соціалістського режиму, укладені Гельмутом Мольтке і видрукувані на машинці його дружиною Фреєю; надалі вона передруковувала всі документи і зуміла їх зберегти. Приблизно з 1940 року у садибі Крайсау, у старому замку, а частіше в сусідньому невеликому будинку, що називався Берґгауз, збиралися друзі Мольтке. Зустріч з далеким родичем, юристом і офіцером верховного командування Йорком фон Вартенбурґом, поклала початок регулярним зборам. Навесні, на Трійцю, і восени приїжджало 10-12 осіб. Гостей зустрічали з екіпажем і ліхтарями на маленькій залізничній станції. Згодом у протоколах ґестапо ці збори, в яких брало участь загалом близько сорока осіб, були названі Крайсауським гуртком. Під цією назвою вони увійшли в історію.

Куди подіти фюрера?Тут варто згадати про декого з учасників гуртка у Крайсау, які творили його осердя. Адам фон Тротт цу Зольц, нащадок старого гессенського роду, котрий навчався, як і Мольтке, в Оксфорді, посідав, незважаючи на свою молодість, одну із ключових посад у міністерстві закордонних справ. Видним дипломатом був також посольський радник Ганс-Бернд фон Гефтен. Учитель гімназії Адольф Райхвайн, у минулому член соціал-демократичної партії, був професором педагогічної академії. Колишнім соціал-демократом був Юліус Лебер, син робітника з Ельзасу, у часи Ваймарської республіки депутат райхстаґу; він устиг відсидіти чотири роки в концтаборі, потім відновив контакти з колишніми товаришами по розгромленій партії, зв'язався з обома мозковими центрами опору - Крайсауським гуртком і групою Ґерделєра (про яку буде сказано далі), познайомився зі Штауфенберґом - майбутньою центральною фігурою заколоту, разом з Райхвайном намагався налагодити зв'язок із комуністичним підпіллям. Карл Дитріх фон Троту був референтом міністерства економіки. Колишній заступник начальника берлінської поліції Фріц-Дітлоф граф фон дер Шуленбурґ цу Ціґлер (племінник німецького посла в Москві графа Шуленбурґа-старшого, котрий теж був учасником опору) після початку війни залишив лави нацистської партії, був штабним офіцером. Письменник Карло Мірендорф не дожив до 20 липня: він загинув під час повітряного нальоту в Ляйпцизі. У совєцькому таборі для інтернованих через три роки після війни, як припускають, загинув один з активних членів Крайсауського гуртка Хорст Ейнзідель. Гаральд Пельхау був тюремним священиком у Тегеле (Берлін). Протестантський теолог Ейґен Герстенмаєр, діяч Сповідної церкви, опозиційної щодо гітлеризму, порівняно пізно вступив у гурток, але став одним з його чільних діячів. Учасниками дискусій у Крайсау були отці єзуїти Лотар Кеніґ, Ганс фон Ґаллі й Альфред Дельп, якому запропонував увійти до гуртка провінціал ордену Авґустин Реш. Петер граф Йорк фон Вартенбурґ, з родини прусських воєначальників (предок був союзником Кутузова у війні з Наполеоном), нами вже названий.

Коротка витримка з “Принципів майбутнього устрою”, датованих серпнем 1943 р., може дати уявлення про характер планів Крайсауського гуртка:

“Уряд Німецької імперії бачить основу для морального і релігійного відновлення нашого народу, для подолання ненависти і неправди, для будівництва европейського співтовариства націй - у християнстві... Імперський уряд сповнений рішучости здійснити наступні вимоги. Розтоптане право мусить бути відновлене, правопорядок повинен панувати у всіх сферах життя. Гарантуються свобода віри і сумління. Існуючі нині закони і положення, що суперечать цьому принципу, скасовуються... Право на працю і власність береться під захист держави і суспільства незалежно від расової, національної і релігійної приналежности”.

Чи можна було запровадити в життя ці принципи, не покінчивши з існуючим ладом? Скинути ж цей лад було неможливо, не покінчивши з фюрером. Проте граф Мольтке на відміну від більшости членів гуртка був проти замахів на Гітлера. Мольтке вважав, що після поразки - а вона уявлялася неминучою - убивство Гітлера і генеральський путч відродять старий міт про “удар у спину”, зраді в запіллі, через яку нібито Німеччина програла першу світову війну.

До Уралу і далі

Одна з багатьох книг, що вийшли в останні десятиліття про Мольтке і його оточення, називається “Новий порядок групи опору в Крайсау”. Члени гуртка протиставили майбутнє Німеччини і Европи, яким вони хотіли його побачити, “новому порядкові”, як іменувався на жарґоні пропаганди режим поневоленого Гітлером континенту. Однак проекти вождя, які правильніше було б назвати гарячковими мареннями, ставали дедалі грандіознішими і тепер уже сягали далеко за межі Европи. Після розгрому Англії, головного ворога, уся величезна і розкидана по світлу Британська імперія виявиться під пануванням Німеччини. Світ буде складатися з трьох реґіонів: Північна і Південна Америка під контролем США, Азія у віданні Японії, Европа, а також колишні британські й французькі колонії в Африці і за океанами - у руках Німеччини. Росія як самостійна держава не існує. Індія й Урал - межа сфер впливу Німеччини і Японії. Гігантські роботи з відбудовування столиці світу - нового Берліна - за проектами лейб-архітектора Шпеєра. Крім того, вісімдесят чотири тисячі тонн металу повинні бути поставлені для будівництва величних споруд у “столиці руху” Мюнхені, місті партійних з'їздів Нюрнберґу, австрійському Лінці, де виріс фюрер, і ще в двадцяти семи містах; усе це, не чекаючи кінця війни. У 1950 р. буде здобута остаточна перемога. Повсюдно пройдуть паради, вулиці міст заповнять радісні народні маси і так далі. Особливі плани були складені для окупованих країн.Цікаво порівняти цю дику футурологію з прогнозами німецької преси після 1945 р., коли всі, чи майже усі більш-менш великі міста Німеччини лежали в румовищах. Передбачалося, приміром, що Франкфурт буде відновлений (якщо це взагалі вдасться) до кінця століття. Німецька промисловість не відродиться, Німеччина стане другорядною сільськогосподарською країною.