Україна в умовах десталінізації
«Відлига» в українській літературі почалася влітку 1955 р., коли москов¬ська «Літературна газета» опубліку¬вала статтю Олександра Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», у якій кінодраматург закликав «розши¬рювати творчі межі соціалістичного реалізму». Цей виступ знайшов жва¬вий відгук серед письменників.
«Іван Світличний виводив соцреалізм на загальнолюдський простір і демонтував теорію партійної літера¬тури. Іван Драч приніс перші вірші незвичайні і незрозумілі так, наче його не вчили, про що і як треба пи¬сати... Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні надзвичайної щи¬рості й відвертості. Микола Вінграновський тривожно заговорив про свій народ, і метафори його звучали апокаліптично. Ліна Костенко зрід¬ка виступала з віршами, але то були вірші такого звучання, наче вся ра¬дянська поезія для неї неістотна... Валерій Шевчук писав блискучі пси¬хологічні новели «ні про що».Центром українського «шістдесят¬ництва» став заснований в 1959 р. ки¬ївський клуб творчої молоді «Сучас¬ник», ініціатором і натхненником створення якого був театральний ре¬жисер Лесь Танюк. Клуб здійснював значну просвітницьку роботу, прово¬див святкування ювілейних дат ви¬датних українських діячів, сприяв організації виставок молодих. У 1962 р. аналогічний клуб «Пролісок» виник у Львові, надалі творчі осеред¬ки «шістдесятників» з'явилися в Оде¬сі, Запоріжжі, Дніпропетровську, ін¬ших містах республіки.
У 60-х рр. ім'я письменника В.Некрасова тісно пов'язувалося з найбільш опозиційно-демократичним журналом «Новый мир», головним редактором якого був О.Твардовський. Тут було опубліковано його подорожні нотатки, роздуми про минуле й сучасне Києва. Роздуми В.Некрасова відрізнялися прямотою, правдивим висвітленням війни, відмовою від відкрито «чор¬ного» зображення західного способу життя. Це й стало однією з причин на¬падок на письменника, що спонукало його у 1977 р. емігрувати.
Поступове згортання «хрущовської відлиги» на початку 60-х рр. знайшло відображення і в українській літера¬турі. Після зустрічі Хрущова з пред¬ставниками творчої інтелігенції у Москві наприкінці 1962 р., розціненої як «закручування гайок», посилюєть¬ся наступ на нову літературу в Укра¬їні. Різкій критиці партійне керівництво піддало творчість І.Драча, М.Вінграновського, І.Світличного, С.Голованівського, С.Сверстюка.
Українськими композиторами в 50-ті роки було створено багато таланови¬тих творів. До них слід віднести на¬писану в 1955 р. Третю симфонію ком¬позитора Б.Лятошинського, опери Г.Майбороди «Мілана» та Ю.Мейтуса «Украдене щастя».
У 1958 р. ЦК КПРС прийняв поста¬нову, в якій визнав неправильною і однобокою оцінку опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький». Однак і цього разу партійне керівництво не утрималося від менторського тону щодо митців, заявивши про неприпус¬тимість відхилень у сфері музичного мистецтва від принципів соціалістич¬ного реалізму.
Великої популярності серед населен¬ня набули твори композиторів П.Майбороди, А.Філіпенка, А.Штогаренка І.Шамо та інших майстрів.
Тривало переманювання видатних українських митців до Москви. О.П.Довженка забрали туди примусо¬во. На той час ним було підготовлено сценарій кінофільму, «Антарктида», кіноповісті «Зачарована Десна» та «Поема про море». За останню у 1959 р. (посмертно) митця було удостоєно Ленінської премії.
4. Демократизація культурного-духовного життя в республіці.
У 50-ті роки у розвитку світової ци¬вілізації розпочався якісно новий етап, спричинений так званою науково-тех¬нічною революцією (НТР), що супроводжувалася широким впроваджен¬ням у виробництво розробок нової техніки, інтенсифікацією виробничих процесів, механізацією і автоматиза¬цією трудомістких робіт. НТР дала життя новим галузям промисловості, пов'язаним із виробництвом автома¬тичних і телемеханічних пристроїв, електронно-обчислювальних машин, штучних матеріалів, розвитком атом¬ної енергетики та ін. Традиційні га¬лузі індустрії - класична металургія, видобуток вугілля, важке машино¬будування - вже не визначали рівень економічної могутності держави. Про¬те ці галузі були найрозвинутішими в Україні. Саме тому на перший план вийшли питання модернізації, струк¬турної перебудови промисловості УРСР.
Та впровадження досягнень НТР вступило в суперечність з існуючою централізованою системою управлін¬ня народним господарством, котра гальмувала цей процес. Дріб'язкова опіка підприємств, часте коригування планів, концентрація у міністерських кабінетах більшості оперативних фун¬кцій були основними перешкодами на шляху НТР.