Україна в умовах десталінізації
Ці настрої швидко знайшли відгук у партійному та державному апараті. В його вищих ешелонах виник справ¬жній опір послідовному розвінчанню сталінізму.
Так, перший секретар Київського міськкому партії М.Синиця, доповіда¬ючи в ЦК КП України про підсумки обговорення доповіді М.Хрущова, ка¬тегорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40-ві - на почат¬ку 50-х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, зви¬нувачених в українському буржуазно¬му націоналізмі. Інформація про хо¬лодну реакцію на рішення з'їзду над¬ходила і з інших регіонів республіки. Подібного характеру записка була надіслана О.Кириченком, першим секретарем ЦК КП України, в ЦК КПРС. Критика минулого багатьма (а особливо «старою гвардією») в КПРС кваліфікувалася як наклеп на ра¬дянський лад, на керівництво партії і держави. Такий підхід значною мірою визначив і оцінку культу особи та його наслідків у суспільних науках, у ху¬дожній літературі, на сторінках періо¬дики. Тоталітарна система дозволяла критикувати свого творця суворо дозо¬вано, у визначених нею рамках, вихід за які не допускався.Проявом цього стала фактична забо¬рона для вітчизняного читача (аж до 1989 року) доповіді М.Хрущова на XX з'їзді. Громадянам СРСР було запро¬поновано її «полегшену» версію: у липні 1956 р. було опубліковано по¬станову ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків». За змістом і гостротою викладу цей доку¬мент був кроком назад порівняно з до¬повіддю. Та й сам М.Хрущов поступо¬во став змінювати тональність висту¬пів. У ряді промов він почав говорити, що Сталін - це «великий революціо¬нер», «великий марксист-ленінець» і партія не дозволить «віддати ім'я Ста¬ліна ворогам комунізму».
2. Характер і межі демократизації державного життя
Одразу ж після XXII з'їзду КПРС почалося широке впровадження так званих «громадських засад» у різних галузях господарської, політичної, культурної діяльності, в партійних організаціях, радах, редакціях газет. За статутом КПРС передбачалося на кожних чергових виборах оновлен¬ня не менш як на чверть складу ЦК і його президії та обрання керівників парторганів лише на три строки, а секретарів первинних парторганізацій - не більш як на два. Це обмежу¬вало повновладдя партійних чинов¬ників і викликало у них незадово¬лення, а згодом і опозиційність полі¬тиці Хрущова.
Схвальний відгук населення викли¬кали заходи керівництва щодо скоро¬чення і «здешевлення» адміністратив¬но-управлінського апарату. В Україні 1957-1959 рр, шляхом укрупнення і об'єднання було ліквідовано близько 13 тис. господарських організацій, ус¬танов, 164 сільські і районні ради та майже 4 тис. колгоспів. За три роки штати управлінського апарату скоро¬тилися на 130 тис. чоловік, що давало річну економію понад 1 млрд крб.
Незважаючи на певну активізацію діяльності рад, профспілок, комсомо¬лу, Добровільного товариства сприян¬ня армії, авіації, флоту (ДТСААФ), Товариства Червоного Хреста, появу нових добровільних об'єднань, поміт¬ної демократизації політичного життя в Україні все ж таки не відбулося. Партійні апаратники торпедували нові статутні норми, а згодом вони були взагалі зняті. Апарат рад і нада¬лі користувався різними пільгами, у тому числі 30-процентною вартістю путівок до санаторіїв, персональними службовими автомобілями, позачерго¬вим отриманням житла тощо. Для них споруджувалося житло поліпше¬ної комфортності, надавалась можли¬вість придбати за пільговою чергою, а то й поза нею, легковики тощо.
3. Україна на міжнародній арені.
Друга половина 50-х рр. стала пово¬ротним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших ви¬дів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранни¬ми інтересами, запитами. Можли¬вість мати власну, а не сформульова¬ну в кабінетах чиновників від куль¬тури думку сприяла духовному роз¬кріпаченню митців. В Україні були широко відомі твори О.Твардовського, В.Дудінцева, А.Вознесенського, Б.Окуджави, інших відомих російсь¬ких письменників, творчість яких сприяла пробудженню критичної думки у суспільстві, пошукам прав¬ди життя, осмисленню буття. Саме у цей час починається «новітнє укра¬їнське» відродження. У літературу і мистецтво приходить блискуче, талановите покоління «шістдесятни¬ків». «Шістдесятництво» - прояв по¬літичних форм опору різних соціаль¬них верств населення існуючому ре¬жиму. Найактивніше і найширше у цьому русі брала участь творча інте¬лігенція, зокрема письменники, пев¬ною мірою художники, вчителі тощо. Вони виступали проти русифікації, ущемлення демократії, прав людини, нерівності в становищі республік, жорстокості суворо централізованої тоталітарної системи, недотримання існуючої Конституції, за свободу в пи¬таннях художньої творчості. Це в кін¬цевому рахунку був опозиційний рух проти існуючої державної влади та характеру її діяльності.