Ідеї економістів першої половини 19 ст., як теоретична база наступних економічних теорій

План

Вступ

1. Давид Рікардо, та послідовники його економічне вчення.

2. Розвиток економічної теорії в першій половині 19 ст. в Англії.

3. Сісмонді та його послідовники

4. Розвиток економічної думки у Франції в першій половині 19 ст. Школа Сея

5. Економічні ідеї Сен-Сімона та Фур’є

Список використаної літератури

Вступ

Початок 19 століття був часом сильного пожвавлення в області теоретичного вивчення економічних явищ. Вищим досягненням буржуазної політичної економії на той час були праці представників англійської класичної школи. У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінує і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмона-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, виходячи з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, що певні їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

1. Давид Рікардо, та послідовники його економічного вчення.

Давид Рікардо - одна з найяскравіших особистостей класичної політичний економії Англії, послідовник і одночасно активний опонент окремих теоретичних положень спадщини великого Адама Сміта.

Предки Рікардо, іспанські євреї, його батько в 60-х роках XVІІІ століття перебрався в Англію, де спочатку займався оптовою торгівлею, а потім торгівлею векселями і цінними паперами. Давид був третім з його 17 дітей. Він народився в Лондоні в квітні 1772 р., навчався в звичайній початковій школі, а потім був відправлений на два роки в Амстердам, де почав осягати в конторі свого дядька таємниці комерції.