Підгрунтя козацького бойового мистецтва

Не худоба ми, а русичами стали -

і то є іншим навчення! Щоб знали (вони),

що Права з нами, а Наву ми перестали боятися -

бо Нава не має сили проти нас.

Тому ми повинні молити Богів

про поміч у ділах ратних і старатися.

То Мати наша б'є крилами (і віщує)

про труди ратні й славу воїнам,

що іспили води живої од Перуниці в січі скрутній.

І та Перуниця летить до нас.

І тая ріг дає, повний води живої

для життя вічного герою нашому,

що меча ворожого дістав і голову одрубану втратив.

Тако смерті не маємо від того, але життя вічне.

І завжди брат за брата стоїть!

Є тут, як бачимо, віра в безсмертя душі, в її перебуванні під опікою БОГА. Переходячи з тілесно-речовинного в духовно-польовий стан і навпаки, вічно існує людська особистість в трьох світах почергово: в земній Яві, потойбічній Наві, небесній Праві. Тож смерть не абсолютна - відносна. І людина, ворог чи друг, - незнищенна. Тому-то арії й прагнули не так забити, як належним чином "переродити" своїх супротивникив.

Це прагнення успадкоємлено козаьким Спасом: "Не добивай ворога до кінця", "По можливості (належить) залишити супротивника цілим, дати йому можливість переглянути погляд на життя і цим покращити Світ" [1]. Такий підхід суперечить усім військовим доктринам, відомим починаючи з Біблії або з "Іліади" часів рабовласництва. Проте він же відповідає семантиці зброї араттів і аріїв, притаманній також мечам-акінакам скіфів та козацьким булавам і шаблям. Розглянемо й їх.

4. Зброя Божественних воїнів

Наведена вище думка Ф. Б. Я. Кейпера [8] про відповідність головного. космогонічного міфоритуалу ведичних аріїв "запліднюючій діяльності сперматозоїда" продовжується такими словами: "В цьому світлі було б неважко пояснити ваджру, яка пронизує гору і відкриває її". Маються на увазі гора-'Вмістилище' Вала, змієподібний і 'життєдайний' при цьому асура Врітра-'Ворота(р)', а також магічна зброя змієборця Індри-'Яйця' - палиця-ваджра. Її назва походить від статевого органа бика-Тельця і за значенням близька до 'сперми'. Отже, маємо справу з образно-інтуїтивним (міфологічним) відображенням зачаття.

Ваджра Індри розколює гору Валу начетверо, хрестоподібно. Саме такий вигляд мають деякі навершшя булав, які побутували в Аратті й Аріані, започаткувавши згодом козацькі перначі - зброю, але й знак влади. Відроджуюча символіка хрестовидих та ін. булав (а також сокир) простежується починаючи з могильника V-IV тис. до н. е. під Маріуполем. Цей могильник започаткували ще до розповсюдження курганів, на початку формування арійської спільноти. Більшість похованих були випростані й містилися у загальній ямі - залишку напівземлянки, що імітувала общинне житло. Останні ж поховання засвідчили виділення особистостей і суттєву зміну обряду: небіжчиків почали ховати у ембріональноскорченому вигляді. Змінилися й речі: поряд із традиційним мисливським знаряддям до могил стали класти булави - може й бойового, але безперечно магічного призначення. Їх держаки упиралися в пах померлих чоловіків(?), вочевидь імітуючи ваджру. Одне з найпізніших поховань Маріупольського могильника містило останки двох людей у гробниці, перекритій людиноподібною стелою; на каміннях знайдено залишки кремації. Тут є відповідності спаленням араттів і аріїв, а також індоєвропейським міфам про народження героїв із каменю (див. нижче про жерця-"Аполлона").