Підгрунтя козацького бойового мистецтва

Наука Спаса великого загублена, залишились лише малі спаси: знахарство, різне чаклунство, замовляння, дрібні чудеса… Цей Спас з'являється часом і сам по собі, коли людина потрапляє в біду. Діди наші недарма казали: Буде ворог - буде і сила. Перед великою битвою, коли полки мали йти на приступ, старий козак-характерник брав молодого козака за потилицю і робив ось так…"

Тут батько взяв мене за потилицю, притулився лобом до мого лоба і різко пригнув мою голову донизу. Після цього відступив крок назад і сказав: "Дивись мені на плече! На два пальці!.." Я почав дивитись і побачив незвичайне явище - тонке срібне сяйво товщиною у два пальці облягало усе тіло батька".

А. Скульський, записавши цей заповіт від своїх предків, слушно пов'язує його як з арійським йогічним вченням Індії, так і з найсучаснішими досягненнями біофізики та медицини…

Іван Сірко та Семен Палій - не останні, кого українці возвеличили до власних Спасителів. Можна говорити про ауру відповідного рангу навколо таких історичних постатей, як Григорій Сковорода чи Тарас Шевченко. Але така розмова вийде за межі священного канону характерництва - сутність якого, як і Православія вкупі зі Спасом, полягає в мистецтві входження в польову основу матеріального світу, в співробітництві з Інформаційним ПОЛЕМ (як сучасна культура починає розуміти те саме, що пращури нарекли Всезнаючим БОГОМ). Відлуння зазначеного канону простежується в постаттях Нестора Махна, а тепер вже й Анатолія Єрмака - засновника Всеукраїнського товариства Нестора Махна "Гуляй-Поле". Нащадки губителів Ісуса Христа передчасно увігнали в могилу й обох українців - проте облагороджений ними народ воскресив їх своїми піснями та думами [29].

4. Арійський воїн - вбивця чи перероджувач?

Підсумовуючи попередні розділи, можна зробити висновки: 1) засади арійської воєнної доктрини було закладено не їхніми воїнами, а жерцями Аратти - які освоїли джерело надмеханічно-речовинної сили у польовій основі матеріального світу; 2) головною (виплеканою, зокрема, брахманами із наймогутнішої тоді військової сили - кінноти) постаттю доктрини став аж ніяк не вбивця-руйнівник, а Спаситель; 3) суть доктрини полягала у оволодінні брахманами таємницею Безсмертя (або, по-сучасному, у вмінні вилучати з тлінного тіла тривке біополе).

Зосереджемося тут передусім на останньому пункті. В ньому відовіді на питання і про надзвичайну жорстокість прадавніх воїнів та козаків, і про неймовірну зверхність їх же до власного болю, зневагу до смерті.

Як приклад щойно зазначеного, наведемо характерницькі заповіти 5 і 13 [1], що засвідчують побратимство кров'ю (мазепство мазкою). "Мазепство: один на один, на шаблю - руку, на пояс - друг[у], надріз та змішують мазку; на світанні на Святій могилі біля матері чи род[и]теля, повертаючись на вісім сторін та приказуючи: "Свідок Бог наш батько та степ гайний" (Роджипіття час). Після кроплять в келих з вином та одноразово випивають. Коли просто братчик, то випиває сам суперед товариства"; "Не бийтесь поміж собою. До тих пір, доки молодь з молоком матері та від старшини буде всотувати несприйняття зверхности над собою і в собі, в роду, до тих пір Рій родів Скупи Вкраїнської буде в змозі мазкою братчиковою захистити землі свої на користь свою…". Подібний звичай описано Геродотом [IV, 70] принагідно до скіфів V ст. до н. е. Проте згадка у заповіті загадкового Роджипіття відсилає до часів 'Царства воїнів-батьків' Дандарії чи навіть Оріяни. Саме там міг скластися звичай предсмертного родичання поранених ратоборців з Матір'ю-Землею [2, 37б]:

Се бо сядьмо на землю

і візьмемо її до рани своєї і натовчем (землю) до неї.

А як по смерті своїй станемо пред Мар-Марією,

то щоб сказала (та): "Не можу винити того,

хто наповнений землею,

і не можу його одділити од неї"…Спадкоємна (від аріїв) безжальність козаків до себе і ворогів - очевидна. На цьому й зупинилися ідеологи фашизму та поверхові дослідники й митці [15]: "Веди, свирепый Индра, в бой!.. Что перед нами жалкий сброд / Что в ветхих хижинах живет… Тебе их в жертву принесем… О, разрушающий миры / В экстазе дерзостной игры…". Ні, то була зовсім не гра! То було життєстверджуюче змагання суспільства зі смертю. Це стало зрозумілим внаслідок глибокого вивченні міфоритуалів могил української Наддніпрянщини [25; 28]. Їх розгляд почнемо з воїтеля Індри - головного персонажа Рігведи, якого наука (радо підтримана тут "нащадками дійсних арійців") вважає ідеалом воїна.