Підгрунтя козацького бойового мистецтва
Отже, зброя в арійських похованнях призначалася для боротьби зі смертоносними потойбічними силами. Вона потребувала не стільки фізичної моці й відваги, скільки величезних психічних і розумових зусиль. На це найочевидніше вказують гральні кістки - які нерідко відносяться до зброї й Ведами, і за археологічними даними. Так, у одному з поховань біля селища Миколаївка (на Донеччині) поряд з кістяком лежали ніж, сокира, 5 стріл і гральні кістки. А в похованні з-під Ново-Каїр (пониззя Дніпра) гральні кістки поклали замість відрубаної й відсунутої вбік голови. "За голову - голову тут залишаю", - проказує давньосхідне закляття, спрямоване на воскресіння; мається на увазі застава небіжчиком власної голови, яка - в разі його перемоги над потойбічним ворогом тощо - може бути обміняна на голову переможеного. "Голову ставлю!", - необачно клянуться й тепер, не відаючи вже сенсу цих слів.
5. З погляду наступних доктрин
Які ж основні положення воєнної доктрини прадавніх аріїв? наскільки вони відрізняються від наступних воєнних доктрин?
Сталі уявлення про надмірну войовничість аріїв засновані на невірному розумінні (на перенесені сакральної боротьби з потойбічними силами у площину соціальних відносин) ведичних текстів і археологічних пам'яток, на хибних історичних уявленнях. Ці дві вади знято Ю. О. Шиловим у процесі дослідження араттських й арійських пам'яток української Наддніпрянщини. На відміну від марксистсько-істматівської схеми зміни формацій (перехід від общинного до рабовласницького ладу через "період воєнної демократії") відкрито "період священної демократії" - апофеоз общинного ладу, в умовах якого сформувалися й первинна державність Аратти, й військовий та ін. устрій сусіднього Аріану. В обох країнах суспільство очолювалося жерцями, а воїни були другою громадською верствою. На цій спадщині - збереженій в Дандарії й Арсанії І тис. н. е. - здійнялося й козацтво.
Влада жерців, а згодом і характерників, трималася на вміні знімати протиріччя, - головним інструментом чого залишається Спас(ительство). Його систему започаткували Аратта й Аріан за 7-5 тисячоліть до Різдва Христова. Аратського Спасителя збережено українцями як Колодія-Масляницю; арійського - як Козака Мамая. Іншим слов'янам та ін. індоєвропейським народам вони також відомі: Масленица, Гандхарва, Кентавр, Китоврас та ін.
Жерців поступилися воїнам внаслідок природнього розвитку людини й суспільства: зміни світосприйняття, зростання протиріч тощо. Врешті решт настав такий період (заміни священної демократії воєнною), коли священнослужителі почали втрачати свою майстерність проникнення в польову ("божественну") основу матеріального світу та зняття протиріч буття-й-небуття: тобто досягли верхньої межі людських сил - власних й общинних. І коли внутрішня (суттєва) саморегуляція суспільства почала замінюватися зовнішнім (формальним) порядкуванням - до влади прийшли ратоборці, друга громадська верства. Арії опинилися на стрижні цього процесу з ХХIV-ХХІІ ст. до н. е.: під час вгасання Аратти й розгорнення північної експансії семітських засновників Аккадської династії рабовласницького Шумеру.Проте общинні традиції аріїв та шанування ними жерців зберігалися, в значній мірі, й надалі - включаючи українську козаччину з її січами, радами, характерництвом тощо. Сила традицій була продемонстрована відсіччю (в 514-512 рр. до н. е.) скіфів персам. Обидва ці етноси були прямими нащадками іранського відгалудження аріїв; обидва (хоча й далеко не в рівній мірі) досягли рабовласницької державності. Але в Персії за часів царювання Кіра та Дарія сталася остаточна зміна влади жерців владою воїнів. Відповідно змінилася й ідеологія: ведична на зороастрійську. Походи Кіра й Дарія, спрямовані вглиб Сакії та Скіфії, мали за мету затвердити - військовою силою - ці зміни в усьому арійському світі [28; 31]; обидві спроби стали невдалими…
Відповідаючи на друге запитання, поставлене напочатку заключного розділу, слід пам'ятати: чого сучасна культура європейського типу не здатна вирішувати на притаманному їй речовинному рівні, рахмани-характерники (тим паче їхні попередники - брахмани й курити) вміли вирішувати на польовому рівні, виходи на який було опрацьовано аратто-арійською культурою. Нині починається час, коли розкриття польових основ культури знову стає актуальним; відповідно зростає важливість аратто-арійських, загалом народних традицій.
Наголосимо вищезроблений висновок: уявлення про надзвичайні войовничість та жорстокість аріїв - хибні. Так мали право уявляти хіба що общинна Аратта й наступні за нею общинні ж племена V-II тисячоліть до н. е., - але порівняно з воєнщиною рабовласницьких та інших класових формацій (включаючи сьогодення) арії були надзвичайно миролюбиві: бо мали подібні, хіба вже розбещені, общинні чесноти. Головна різниця між арійською й наступними військовими доктринами полягає в установці останніх на нищення ворогів та (у кращому разі) їх поневолення. Арійська ж доктрина набагато гуманніша. За нею, ворогів "перероджували" - і не тільки зброєю, але й обрядово. Ще й войовничі скіфи (прямі нащадки іранського відгалудження аріїв-індоіранців) уподібнювали свій меч-акінак чоловічому органу продовження роду. І козаки, спадкоємці арійських традицій, найвищою зброєю вважали некривдну булаву, а смертоносну шаблю називали матір'ю, сестрою, дружиною.