Підгрунтя козацького бойового мистецтва
Розкривши підсвідомість зібрання араттів чи аріїв, брахмани чистили й зміцнювали закладені в них природою програми патріотизму, колективізму, самовідданості тощо. При цьому кожен із присутніх мав відчути себе Гандхарвою (причетним до нього через причастя та ін.), а через нього - 'Батьком істот' Праджапаті (ідол: див. вище). Далі слідував обряд "воскресіння Спасителя", протягом якого брахмани закривали підсвідомість народу й повертали його до буденного (проте оновленого проведеним міфоритуалом) життя. А для принесеного в жертву це означало підсилення його біополя (душі) - яке, за новітніми науковими дослідженнями Р. Моуді та ін., залишається існувати після смерті речовиної оболонки (тіла). У ведичній культурі ця воскресаюча сутність називається 'Сяйво'-Вірадж (свастя: див. вище).
Отже, сенс самопожертви Спасителя - це зняття протиріч суспільного буття; аж до зняття протиріч між життям-і-смертю, буттям-небуттям, між речовинними ("людськими") проявами матеріального світу та його ж польовими ("божеськими") першоосновами. На рівні речовинних ("матеріальних", як невірно ототожнює археологія та ін. науки) проявів матеріального світу таке неможливо, але на рівні його ж польової основи - недуже-то й складно, як і наступне "воскресіння" принесеного в жертву; до того ж слід володіти технікою переходу від свідомого логіко-аналітичного світорозуміння - до підсвідомого образно-інтуїтивного світосприймання [6; 8; 11; 13; 23; 26-28].
У полеміці з християнством, що йшло з Візантії на Русь разом із варягами-воїнами, жерці-волхви пропонували своєму слов'янському суспільству потаємні глибини власного вчення. А в ньому одвічно були і віра в БОГА-Вседержителя, і Трійця, і Православіє, й Спаситель - який здебільшого уявлялся, подібно Богатирю із Савур-могили, вершником на білому коні (за Влес-книгою):
Згадаймо про те, що отці наші днесь у Сварзі синій
і дивляться на нас (з небес),
і лагідно усміхаються до нас.
І так ми з отцями нашими, не самотні ми.
І мислимо про поміч Перунову.
І бачимо, як скаче у Сварзі вісник на коні білому.
І той (Вершник) меча здійняв до небес
і розверз (ним) хмари й громи.
І (від того) тече вода жива на нас, і пиймо тую -
бо то все од СВАРОГА до нас життям тече.
Коли майстерність общинних жерців стала вгасати, а людей в жертвоприношеннях замінили ідолами та іконами; коли християнський гуманізм заборонив самопожертви одинаків і узаконив масове нищення язичників та єретиків - тоді одвічна традиція аратто-арійського Спаса почала обожнювати відомих осіб, козаків-характерників. Ні смерті, ні ран чи тортур вони не боялися, опікували народ навіть із потойбіччя - тобто із польового (божественного) світу, куди відлітали їхні душі (біополя). Ось як описує підсвідомо-польову основу вчення й практики Спаса заповіт козаків-характерників [20; 27]:
"…"Наука Спаса дуже складна. Беруть у науку хлопчаків дев'яти-дванадцяти років, і вже до тридцяти стає той хлопчина справжнім храктерником. Він і в темноті бчить, і болячки зашіптує та замовляє, і пристріт та порчу знімає, вміє й ще багато такого, чого ми і не знаємо вже, секрети ті загублено, забуто.Знаю тільки, що живуть на чоловікові дев'ять невидимих істот: Срібна людина (Сяйво), Даж, Малка, Сак, Вол, Хор і ще четверо ("вершників", що ми їх не чуємо і не бачимо)… Про це розповів твій дід, а мій батько, коли на степовому кургані "прив'язував" мене до Сонця. Зараз я вже можу сказати тобі імена цих "вершників"-супутників. Сьомого звуть Кален, дев'ятого - Тар, десятого Швах, а того, що живе на небесах, зовуть Род. Це не "вершник", це Янгол-хранитель…. Всі разом живуть в основному дружно, але інколи і сваряться. Коли є між ними згода, появляється над головою того чоловіка голубий бриль із жовтим донцем або, як малюють богомази на іконах, два жовтих кільця.