Отруйні речовини задушливої дії

Найчастіші ранні наслідки ураження: катаральній чи катарально-гнійний бронхіт, який має нерідко рецидивуючий характер, емфізема легень, пневмосклероз, розширення серця. Рідко зустрічаються абсцеси легень і бронхоектази.

Діагностика ураження фосгеном проводять на підставі характерних симптомів набряку легень. У диференційній діагностиці необхідно ураховувати набряк легенів, що розвивається в результаті недостатньої серцевої діяльності, а також при інгаляційному ураженні парами іприту та люїзиту; при тяжких ураженнях ОР подразнювальної та сльозоточивої дії, отруєнні агресивними технічними рідинами (азотна кислота, окис азоту, тетранітрометан, бороводні, гідразіни тощо). Правильному діагностуванню допомогає анамнез (дані хімічної розвідки), об’єктивні ознаки ураження.

Лише одночасна наявність декількох ознак, особливо в період прихованих явищ, може бути підставою для діагностування ураження.

Найважчі для діагностики ті випадки, коли є наявні скарги на ураження, а будь-які об’єктивні симптоми відсутні. За цими ураженими необхідно встановити спостереження на протязі першої доби.

ПРОФІЛАКТИКА ТА ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Від дії задушливих ОР надійно захищають індивідуальні засоби захисту органів дихання (загальновійськові фільтруальні протигази).

У зв’язку з тим, що специфічні антидоти відсутні, застосовують патогенетичні і симптоматичні засоби лікування:

а) заходи, які обмежують споживання кисню. До них відноситься надання фізичного спокою і зігрівання в холодний час року. Такі заходи направлені на зменшення гіпоксії та попередження набряку легень;

б) оксігенотерапію. Вона повинна бути ранньою і її проводять до зникнення гіпоксії. Найбільш доцільна тривала методика призначення 40-60% киснево-повітряної суміші, наприклад, по 30 хв. з перервами 10-15 хв.. У деяких випадках, при “сірій” гіпоксії показане призначення карбогену для покращання функціонального стану дихального центру. Але поряд з оксігенотерапією, інгаляційно використовують речовини (піногасники), що підвищують поверхневий натяг набрякової рідини і зменшують її об’єм (етиловий спирт, 10% спиртовий розчин антифомсилану тощо).

в) накладання венозних джгутів або кровопускання або застосовується при початкових ознаках ТНЛ, але без наявних порушень серцево-судинної системи (350-450 мл), при необхідності повторно через 6-8 год. (по 150-200 мл) з наступним введенням 25-40% розчину глюкози (50-100 мл) або розчину поліглюкину в об’ємі до 500 мл. При “сірій” гіпоксії ці заходи протипоказані.

г) медикаментозну терапію:

-препарати кальцію (хлористий кальцій, глюконат кальцію) використовуються тільки в період формування ТНЛ;

-гормональну терапію - дексазон, преднізолон за схемою призначаються з метою зниження проникності судин і зменшення гіперергічних запальних процесів;

-розчин аскорбінової кислоти;

-дегідратаційну терапію: в./в. крап. введення 30% сечовини, манітолу, 40% глюкози, фурасеміду (лазиксу);

-засоби корекції КЛР: гідрокарбонат натрію, натрію лактат і ін.. Серцево-судинні засоби за показаннями (при появі тахікардії, гіпотензії): кордіамін, сульфокамфокаїн, корглікон, строфантин, еуфілін; при зменшенні застою у малому колі кровообігу - протиаритмічні засоби, при зниженні АТ – мезатон;

-при явищах згущення крові з метою запобігання тромбоемболічних ускладнень рекомендують введення гепарину;