Косів - місто історичне та туристичне
Василь Васильович пам’ятав що перед війною на куті двох валів [тобто на бастіоні] десь на метер понад землею виступало муровання. То була колись вишка – така як у козаків, – з якої через віконця дивилися, чи не скачуть татари. Такі вишки були на чотирьох кутах замку.
Пророчук згадував, що донедавна біля самого обриву стояли два хрести, з десять метрів один від одного. Один хрест – Довбушів, другий – на знищення панщини. Від Довбушевого хреста в землі залишилася плита. Нагромаджені один на одному камені доверху звужувалися, зверху височів сам хрест. Зняли ці хрести тоді, коли знімали всі хрести і каплиці.У передвоєнні роки привезли сюди з Криму рідкісні дерева. Одне з них так рясно цвіло, що бджоли роєм на нього налітали. Ці дерева знищено, як не дивно, в наш час. Зразу по війні сам Пророчук посадив дерева навколо однієї з ям із останками розстріляних. "Тепер – продовжував Василь Васильович – усе тут захарастили, зробили звалище коло пам’ятника, сиплять сміття на цвинтар, розкладають ватри над самим обривом, пообшмалювали кору дерев, понароблювали столиків, щоби було де пити. Скільки живу, а такого чуда ще не видів, аби так понищили природу. Але вали полито кров’ю, тут оборонялися від турків і татар. Скільки людей склало голови під валами. А скільки вбили німці. Тут має бути спокій, а не галас" .
Письменник Роман Федорів у нарисі "Підкова з Косова" пише, що вали і рови, які збереглися до наших днів на Міській горі, свідчать про велику працьовитість предків .
До сьогодні від колишньої форталіції збереглися три пошкоджені вали, фраґменти ровів і два бастіони. На всій її території ростуть каштани, тополі, клени, липи, смереки. Скелястий схил гори заріс високими вічнозеленими кедрами. У давнину в нашому краю було безліч подібних форталіцій, але жодна не збереглася; тому зацілілі рештки, навіть і в такому стані, являють собою надзвичайну цінність. Під цим оглядом доцільно відновити історичний ляндшафт території форталіції.
7. Жидівських цвинтар
Цей історично-меморіяльний комплекс (площею близько 1 га) розміщується у зворах відлюдного узбіччя Міської гори, - серед високих кедрів, у зарослях кущів і бур’янів. Вертикальні камінні плити стоять тісно одна біля одної; від ваги й часу вони повгрузали в землю і понахилялися в різні сторони або й повністю лягли на землю. Пересічний розмір плити становить: 15 сантиметрів завтовш, півтора метра заввишки та півметра завшир. У верхній частині вони переважно заокруглені, але трапляються також зі зрізаними кутами й прямими. Написи зроблено здебільша жидівською мовою, лише на кількох плитах – німецькою або польською. Найпоширеніші орнаментальні елементи такі: шестикутня зірка, долоні рук, відчинене вікно, розгорнута книга, рослини (зокрема,виноградна лоза), звірі (наприклад, лев, що лежить), фантастична істота ґрифон. За манерою різьблення написи та орнаменти зустрічаються заглиблені, накладні та обведені по контуру рисунка заглибленими лініями.
Жидівський цвинтар у Косові – характерний приклад самобутньої жидівської культури. Його незвичайне розміщення в глухому закутку на схилі гори і невластиві місцевим традиціям нагробки з цілком незрозумілими чужомовними написами та специфічними символами просто таки приголомшують, викликаючи підсвідоме питання: чи цей дивний поховальний комплекс бува не занесено сюди якоюсь незбагненною силою з обітованої землі Ханаан?
Жиди на території Косова з’явилися, мабуть, одразу після заснування містечка; вперше зустрічаємо їх у документі з 1635р. . В середині ХVIII cт. в Косові проповідував засновник хасидизму Бааль Шем Тов (1700 – 1760); тоді (1736 р. ) тут і в Кутах виникли перші громади хасидів . Згідно з розповідями старожильців, у Косові були три божниці. Поряд з привілеями, про які згадувалося в історичній довідці, були накладені на жидів, як іновірців, певні обмеження , зокрема на захоронення їм надали ні на що непридатну землю. 1941 р. на вершині Міської гори, а пізніше в Шепарівському лісі біля Коломиї всіх жидів Косова винищили німці . Тоді ж багато нагробних плит із жидівського цвинтаря німці позвозили до будинку ґестапо і забрукували ними подвір’я. Так трагічно закінчилася історія жидівської громади Косова.
8. Ансамблі світських церков.*
а) Церква Успіння Пречистої Діви Марії на Старому Косові очевидно існувала вже під час згадки про " село Косово" 1424 року, через те що в ті часи парохії фундувалися при самому закладенні села або відразу ж по прибуттю поселенців, дуже часто – на їх власне бажання, або на прохання війта . Ще певніше можна стверджувати про існування церкви в році 1579-му, коли згідно з податковим реєстром у "селі Кошові" був "1 піп" .