Основні поняття та концепції сільського зеленого туризму

Спілка екотуризму США подає таке, поширене у західній науці, визначення екотуризму:

"Екотуризм — це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню" [81].

Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism).

Від традиційного туризму екотуризм відрізняється такими ознаками:

—перевага природних, а не культурних об'єктів туризму;

—стійке природокористування;

—менша ресурсо- й енергоємність;

—особиста участь у соціально-економічному розвитку територій;

—екологічна освіта туристів.

Нині екотуризм найдинамічніше розвивається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасники цих подорожей — люди з високою екологічною свідомістю.

Виділяють такі форми екотуризму: активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Існують два основні підходи до визначення екологічного сектора туризму.У першому випадку екотуризмом називають туризм, головним об'єктом якого є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність визначення межі між природою і традиційною культурою та включають останню в об'єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку місткість поняття "екотуризм" неповне.

Значної популярності набув другий підхід, який до зеленого туризму відносить відпочинок на природі на територіях, змінених людиною. Це характерно для США і країн Західної Європи, де практично не збереглися первинні ландшафти, а висока потреба спілкування з природою задовольняється населенням на територіях із т. зв. вторинною природою. Такий туризм зараховується до розряду екологічного, а його значення стає в деяких регіонах вирішальним для охорони і відновлення середовища, народних традицій і екологізації економічного розвитку [81].

Користуючись унікальністю місцерозташування агроекотуристичних осель поблизу природоохоронних територій, їх власники підтримують серед туристів екологічні вимоги щодо організації побуту й дозвілля, а також пропонують їм низку програм заглиблення у світ дикої природи.

Головною рушійною силою бурхливого розвитку екотуризму є швидко зростаючий попит рекреації на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Отже, задоволення цього попиту і успіх розвитку екотуризму залежить від якості навколишнього середовища, оскільки туристами цінується саме його незайманість. Тому екологічний фактор перетворюється на економічну категорію: підтримка якості та непорушеності навколишнього середовища (ознака стійкості) економічно вигідна (на відміну, наприклад, від пляжного туризму, для організації якого досить насипних пляжів чи навіть басейнів).

Між сільським туризмом та екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад. Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основною організаційною базою розвитку масового екологічного туризму. Так, наприклад, у селах Карпатського регіону господарі агроосель традиційно організовують для своїх гостей екотуристичні програми (як невід'ємну складову сервісу) пішохідних та кінних подорожей прознакованими екостежками у заповідниках, національних і ландшафтних парках ("Східні Карпати", "Карпатський", "Вижницький", "Гуцульщина" тощо), не кажучи вже про можливість довільного збирання ягід та грибів у карпатських пралісах.