Роль інформаційних засобів в організації театрального процесу

М. Рильський працював консультантом з питань репертуару до 1 квітня 1948 року . Після його звiльнення цю посаду скоротили у відповідність до Постанови Ради Міністрів СРСР за № 537 від 04.03.1948р. “Про скорочення державної дотації театрам та заходи щодо поліпшення їх фінансової діяльності” і наказу Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів за №97 від 06.03.1948р. “Про різке скорочення штатів у театрах по всіх категоріях персоналу”.

У штатному розкладі ця посада не існувала до 1952 року. Якийсь час літературною справою в театрі займався Рябов М. С. (до цього працював у режисерському управлінні). У його компетенцiю переважно входило видання афiш i програмок до вистав.

Хоча недовго, але досить плідно працював консультантом з питань репертуару письменник і літературознавець Ілля Стебун, який написав і опублікував у видавництві “Мистецтво” кілька книг і нарисів про київських митців: М.І. Литвиненко-Вольгемут”, “М.С. Гришко”, “Б.Р. Гмиря” (усі у 1960 році).

Далі досить плідно працювали тут Л. Д. Солошин ( 1962 - 1969 рік), який створив кiлька лiбрето для одноактних балетiв. Г.I. Клекун ( Кафельникова) ( 1970 -1980), автор численних статей про дiяльнiсть театру в тi роки.

Також на цій посаді працював перекладач і мистецтвознавець Лесь Герасимчук, який підготував до видання кілька програмок-буклетів, серед яких взірцевим як на той час було видання путiвника до балету “Ромео і Джульєтта” С.Прокоф’єва. Він приділяв велику увагу мовній культурі на сцені, добивався того, щоб співаки не вiдходили пiд час вистави вiд літературного першоджерела перекладу. На жаль, проблема дотримання затверджених текстiв залишилася невирішеною й до сьогоднi. Актори продовжували i продовжують самовільно змінювати тексти.

У 1979 р. на посаду завiдуючого лiтературної частини прийшов письменник i музикознавець М. Кагарлицький. Він написав десятки критичних статей , нарисів, ессе про майстрів вокального мистецтва України , книги “Оксана Петрусенко” (у серії “Майстри мистецтв України”), “Коли мовчать слова. Образи великих композиторів” кн. 1, 2 переклад з болгарського. Але у зв’язку з реорганiзацiєю режисерсько-постановних служб посада була пiдпорядкована у 1980 році завідуючому репертуарної частини, яка, власне, й контролювала видання програм, випуск афіш, формування репертуарної тематики, відборі нових творів до постановки.

У 1981 році на посаду помiчника головного режисера з лiтературних питань (так вона була класифiкована у “Перечне театральних професий и должностей”, затвердженому Мiнiстерством культури України СРСР) прийшов журналіст і мистецтвознавець Василь Дмитрович Туркевич . З його приходом розширилися обов’язки й завдання літературної частини. Збільшився і штат підрозділу. Велику увагу стали приділяти якості й різноманітності рекламної продукції, систематизації накопиченого роками цінного матеріалу, проведенню виставок про театр, зв’язкам з пресою, творчими спілками, роботі з лібретистами над новими творами, якості перекладів й мовній культурі на сцені .

Проголошення незалежної і суверенної України у значній мірі відбилося на духовному поступі національної культури, зокрема і на діяльності провідного музичного театру нашої держави –Національної опери України ім. Т.Г. Шевченко.

1991 рік безсумнівно започаткував новий етап у біографії уславленого колективу. Театр окреслив не тільки нові творчі виднокола, але й стратегічну лінію на активну інтеграцію в європейський культурний прогрес, що було проблематичним до часу здобуття Україною незалежності.

Розроблена у 1992 році концепція побудови національного за духом і європейського за стилем показу вистав столичного оперного театру, ввібрала у себе багато аспектів, насамперед щодо до добору репертуару та виконавських критеріїв. Із подальшої практики виключено постановки політично ангажованих опер і балетів, творів, які не відповідають високим художньо - естетичним вимогам.Враховуючи велику потребу у поліпшенні і розширенні рекламного та інформаційного забезпечення роботи театру, пропаганді творчості колективу у засобах масової інформації та серед шанувальників оперно-балетного мистецтва наказом № 6 від 15 січня 1992р. було об’єднано в єдиний підрозділ літературну частину та музей і створено на їхній базі видавничо - інформаційну службу театру.

Завданням її стало:

•видання афіш, програмок, буклетів, брошур, путівників по виставах , проспектів, листівок, рекламних календарів;