Роль інформаційних засобів в організації театрального процесу

Перший роздiл подає iсторiю створення, реорганiзацiю та функцiонування iнформацiйно-видавничої частини, розглядається штат та принципи роботи вiддiлу

Роздiл 1. Iнформацiйно-видавнича частина як структурний пiдроздiл творчого колективу Нацiональної опери України

Історія літературної частини Київського оперного театру почалася наприкінці 20-х років нашого століття. Саме тодi у 1927 роцi актора, критика, історика і теоретика театру Миколи Вороного було запрошено на посаду завідуючого цього вiддiлу. Він мав певний досвід у театральнiй сфері : працював завлітом у Харківському державному театрі опери та балету і водночас викладав художнє читання в Харківському музично-драматичному інституті.

Це було не перше його знайомство з київською оперою. У 1919 році на базі цього театру була створена Українська музична драма, де й працював Микола Вороний. Про цей час вiн писав:“При більшовиках енергійними заходами двох українських артистів-комісарів С. Бутковського і С. Бондарчука на державний кошт була закладена “Музична драма”, де мала плекатись українська музично-вокальна творчість, переважно ж опера. Трупу набрали колосальну, запросивши різних оперових співаків і зорганізувавши великий хор, балет і оркестр під батутою д. Багриновського…На режисерів запрошено: російського кінематографічного і гротескового режисера д. Бонч-Томашевського, Л. Курбаса і М. Вороного… Для відкриття театру мала йти опера Лисенка “Утоплена” в режисурі д. Бонч-Томашевського; далі Вороний мав поставити “Аскольдову могилу” Верстовського…

Вдалось виставити тільки “Утоплену”…Дальшi постановки не відбулись – їх перервала вакханалія Добровольчої армії Денікіна , що вступила до Києва і там на короткий час запанувала…”

На посаді завліта київської опери М. Вороний зробив кілька перекладів лібрето і написав з десяток путівників по виставах ,які й сьогодні вражають музичною і загальною авторською ерудицією. Але робота припинилася, бо у 1930 році Миколу Вороного разом з багатьма iншими дiячами культури i мистецтв незаконно репресували, як учасника Спiлки Визволення України (СВУ) .

М. Вороний залучив до роботи у літературної частини театру і Людмилу Михайлівну Старицьку-Черняхівську, яка перекладала для українського оперного театру лібрето опер “Орфей” Глюка, “Ріголетто” та “Аїда” Верді, “Фауст” Гуно, “Чіо-Чіо-Сан” Пуччіні, “Золотий півник” Римського-Корсакова. Київська опера поставила “Аїду”, “Ріголетто” й “Чіо-Чіо-Сан” у сезоні 1934-1935 року. Надалі співпраця з цією талановитою письменницею перервалася через її заслання.

Якiйсь час лiтературну частину очолював вiдомий у 20-30 роки i теж репресований в 1937 роцi письменник i критик О. Вараава (О. Кобець), який зробив кiлька перекладiв i написав велику кiлькiсть рецензiй на опернi вистави, якi друкувалися у газетах “Пролiтарська правда” , “Вiстi ВУЦВИК”, “Бiльшовик”, журналi “Глобус”.

Багато видатних діячів літератури зробили свій внесок у розвиток найбільшого музичного колективу нашої країни. Але поет-академік Максим Тадейович Рильський був не просто соратником -працівників української опери, а й “штатною одиницею” цього театру протягом майже п’ятнадцяти рокiв . Він запропонував свої послуги у 1935 році, особисто й обрав назву посаді , яка точно й коротко передавала суть того, що робив: консультант з питань репертуару. Ця посада входила у номенклатуру режисерського управлiння.

Започаткувалася співпраця видатного поета з академiчним театром опери та балета (АТОБ) України в далекі тридцяті роки, коли відомий тріумвірат – Б. Лятошинський, Л. Ревуцький та М. Рильський – здійснили музично-літературну редакцію М. Лисенка “Тарас Бульба”.

Потім була робота над перекладом лібрето “Івана Сусаніна” М. Глiнки (за цю виставу пізніше, у 1949 р., театр отримав Державну премію СРСР).

Знавець багатьох європейських мов, Максим Тадейович з великою повагою ставився до оригіналів тексту. Але цього, звiсно, не вистачало для того, щоб зробити адаптований для оперного виконання переклад з iталiйського чи французького лiбретто. На допомогу приходило блискуче знання музики, тi уроки, якi поет отримав вiд самого Миколи Вiталiйовича Лисенка на порозi юностi. М.Рильський чудово володiв законами перекладу оперного лiбретто: враховув музичні, вокальні й орфоепічні вимоги вокалiстiв, завжди дотримувався кредо: у музичному театрі вокал – на першому місці. Він був славетним перекладачем світової оперної класики , шедеврів хорової та камерної вокальної музики, літературним редактором музичних творів українських та зарубіжних композиторів - здійснив літературну редакцію всіх опер М.Лисенка, якi згодом ввiйшли до його двадцятитомного видання творів, кантат К. Стеценка “Єднаймося” та “Кобзареві” , опери “Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського1, лiбрето, якої хибувало не тiльки лiтературною архаїкою, але й заплутанiстю й незрозумiлiстю. М.Т. Рильський вписав до постановки 1937 року не тiльки рядж вставлень, але й повнiстю дописав третю дiю (палац Султана), що надало оперi бiльшої сюжетної ясностi. Ця вставка оригiнально вписалася у твiр i до сьогоднi є фрагментом популярної вистави.М. Рильський був автором численних віршів-присвят видатним музикантам світу, спогадів про музичних діячів і виконавців. У Повному зібранні творів поета, архіві музею-квартири Максима Рильського , в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнології НАН України , що носить його ім’я, надрукованi й зберігаються численні рецензії на вистави театру, окремих виконавців. Поза його увагою не залишився жоден провідний виконавець того часу - М. Донець, І. Паторжинський, О. Петрусенко, Л. Руденко, Н. Гончаренко, М. Вериківський , К. Семеонов, Л. Герасимчук… М. Рильський співпрацював з багатьма славетними українськими митцями, про яких написав цікаві грунтовні статті з аналізом творчості і оцінкою їхнього внеску у мистецьку скарбницю України.