Особисті_немайнові_права

Відповідно до Закону України “Про національні меншини в Україні” (1992 р.) громадя¬ни, у національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати “по батькові”, мають право за¬писувати у свідоцтві про народження дитини лише її прізвище та ім'я.

Прізвище дитини визначається за прізвищем її батьків. Власне ім'я дитини обирається її батьками.Але право батьків на вибір імені дитини залишається саме правом. Межею його здійснення має бути невідповідність їхніх дій інтересам дитини. Тому у виняткових ви¬падках орган реєстрації міг би й відмовити у присвоєнні дитині певного імені, такого, напри¬клад, як Ромпет чи Галіебба.

З далекого XI століття веде відлік традиція присвоєння дитині подвійного імені [14]. Подвійне ім'я Зиновій-Богдан мав, зокрема, гетьман Богдан Хмельницький. Донині ця тра¬диція збереглася здебільшого на заході України, хоча, як і за давніх часів, подвійним іменем особа називалася лише в особливо урочистих випадках, а не у повсякденні.

Наше законодавство не містить заборон як щодо подвійного, так і щодо потрійного імені. Якщо бажання присвоїти дитині три чи навіть більше імен зумовлюється національ¬ною традицією хоча б одного з батьків, то відмова службової особи була б безпідставною. Як¬що ж такою історичною національною традицією бажання батьків не обгрунтоване, подібна “творчість” батьків мала би бути зупинена, адже в усьому має бути міра.

Право на ім'я включає й право особи на транскрибоване написання свого прізвища, імені відповідно до своєї національної традиції. За умов колишнього Радянського Союзу, ко¬ли імена неросіян “підганялися” до російської вимови та написання, нормальним вважалася заміна українських імен, приміром, Надія, Опанас, Катерина відповідно на Надежда, Афана¬сий, Єкатерина. Свого часу протест співачок Софії Ротару проти написання її прізвища без закінчення “у” чи Анне Веске проти “Анна”, як її називали, був для багатьох незрозумілим.

Право на ім'я включає можливість його використання особою в усіх сферах своєї життєдіяльності.

Окремого, докладного правового регулювання потребує використання імені особи інши¬ми суб'єктами. В певних випадках таке використання може здійснюватися без згоди особи. Так, можна безперешкодно використовувати ім'я особи з метою висвітлення її діяльності чи сфери її діяльності, якщо відомості взято з офіційних джерел,

В інших випадках така згода має бути обов'язковою.

Одна районна газетка донедавна подавала читачам щотижневу кримінальну хроніку, в якій називалися поіменно не лише обвинувачені, а й потерпілі. Можна лише уявити собі стан жертви зґвалтування, ім'я якої опинилося на газетних шпальтах.

Ім'я особи, яка звинувачується у вчиненні злочину, може бути обнародуване лише у разі набрання чинності обвинувальним вироком суду. Але й тут мають бути відповідні обмежен¬ня. Справа в тому, що тривалість “життя” газети, журналу чи книги є різною. Газета живе щонайбільше кілька днів. Оскільки кожен громадянин має право на інформацію, він має право знати ім'я злочинця, адже функція газети – це насамперед оповіщення про події.

Кримінальне покарання має на меті виправлення та перевиховання злочинця. Таке ви¬правлення та каяття може статися задовго до спливу строку покарання. У журналах, книгах інформація затримується набагато довше. На той час, коли новий читач візьме їх до рук, зло¬чинець може бути помилуваним, звільненим від покарання з інших підстав, його судимість може бути знято. Більше того, вирок може бути скасований за нововиявленими обставинами.

Книги та журнали також виконують інформативну функцію, але для них вона не є голов¬ною. Їх завдання – проаналізувати явище, з професійної точки зору розкрити його причини, спрогнозувати можливі наслідки. Для інформації, яку, зокрема, подає правник, важливо не те, хто скоїв злочин, а правильність кваліфікації діяння особи, справедливість обраної судом міри покарання.

Очевидно, саме тому впродовж багатьох років матеріали Верховного Суду України публікуються лише з використанням криптоніму злочинця.

Коли ж ідеться про певну історичну подію (як, наприклад, вбивство більшовицькими агентами Євгена Коновальця чи Степана Бандери), то ім'я убивць не може бути таємницею. Що стосується імені потерпілого, то, коли він живий, то про нього може бути повідомлено у пресі лише за його згоди, а у разі смерті – за згодою членів сім'ї.