Загальні основи аграрної політики

Загальносвітові тенденції розвитку відносин „держава – аграрний сектор економіки”:

1.Ротаційність сільського господарства.

2.Посилення регулюючої ролі держави в аграрному реформуванні.

3.Державне сприяння розширенню місткості аграрного ринку.

4.Державна підтримка сільськогосподарських підприємств різних форм власності.

5.Протекціонізм державного сільгоспвиробника.

Практичне призначення аграрної політики заключається в тому, що вона:

-направлена на створення таких економічних відносин, таких форм господарювання, які б забезпечили селянину стійке положення господаря на землі;

-сприяє встановленню економічно-обгрунтованих, справедливих відносин між містом і селом, між аграрним і іншими секторами економіки;

-демократично регулює економічні процеси;

-визначає умови праці і буденності селян, включає міри спрямовані на визнання сільської праці в суспільстві, турботу про сільське населення;

-займається вирішенням культурних, соціальних, правових і політичних проблем в аграрній сфері.

Отже, вивчення практики функціонування аграрного сектору веде до знання положення справ, а знання допомагає передбачити правильні дії в аграрній політиці.

Зміст аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки:

-проведення земельної реформи;

-приватизація об’єктів АПК;

-розвиток нових форм господарювання;

-реалізація абсолютних та порівняльних переваг країни;

-забезпечення умов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових та організаційно-інституційних відносин в агропромисловій сфері;

-формування ринкового механізму управління АПК;

-соціальний розвиток села;

-інформаційне забезпечення пропаганди реформ.

Починаючи з 1992 р. в Україні здійснюються: