Каменяр: молот — його символ, зміст — праця

Лиш в кого праця потом скронь зросила,

Наверх той виб'єсь з темної юрби.

У вірші «Товаришам із тюрми» Франко переконує:

Не від бога те царство нам спаде,

Не святі його з неба знесуть,

Але власний наш розум посяде,

Сильна воля і спільний наш труд.

У творінні німецького просвітителя Гете «Фауст» поет бачить себе «зворот від особистих мук і розкошей до ограниченої, але тривкої і твердої праці для суспільства». Іван Франко страждає більше, ніж герой Гете. Адже знає, що вище благо — це праця для суспільства, і намагається викотити з трясовини на гору не камінну брилу, як Сізіф, а цілу Галичину, закуту міщанськими і клерикальними путами.

Він змушений пройти через пекло насмішок, знущань, арештів, тюрем. Далося взнаки і нерозділене кохання. Відкинутий і зневажений верхами Франко не втрачає фаустівського ідеалу, він стає на службу до безправних, гнаних, голодних, бідних низів. Він відчуває, вірить і знає, що поряд з працею існує внутрішній світ людини, її творче натхнення, її пісня, здатна хоча б на певний час відірвати душу від важких земних буднів, перенести її понад проваллям розлуки на вершину ясної надії і віри у завтрашній день:

раю мій, моя ти муко, Пісне!..

І дотик твій із терня рожі радить,

І по серцях, мов чар солодкий, ходить,

І будить, молодить, і оп'яняє

Гімназистом на канікули приїздив у рідне село і допомагав на польових роботах, бачив, як важко трудяться люди. У творі «Спомини» поет згадує: «Маленький хутір серед лук і нив на горбику над річкою шумною — отам я в простій хлопській хаті жив, і самота, і сум жили зо мною». Згадує Франко також і батьківську кузню «на горбі край села стоїть кузня немала. А в тій кузні коваль клепче, а в коваля серце тепле»… І, звичайно, згадує поет про свою важку працю:

Багато праці, і турбот, і скрут,

та не було вдоволення, утіхи;

мов віл в ярмі, я чув на собі прут

і тяг чужого скарбу повні міхи.

Він любив своє рідне село і ніколи з ним не поривав зв'язків. У творчості Франка період Нагуєвичів був дуже інтенсивним. Узагальнивши багатий життєвий матеріал, письменник створив там повість «Борислав сміється», в якій йдеться про важку працю робітників, їхню боротьбу за краще життя. У Нагуєвичах з його літературної кузні вийшли також оповідання «Добрий заробок», «Слимак», історична повість «Захар Беркут», цикл поезій «Галицькі образки», в яких подано правдиві картини життя трудящих. Мрією поет сягав у ті часи, коли земля і праця належатимуть сільським трударям: