Каменяр: молот — його символ, зміст — праця

Франко — це ж і є та сила, яка вміщує в найменшій іскрі нашої національної свідомості програму космосу — код не знищеної любові до праці, до правди, до свободи. Дмитро Павличко

«Іван Франко — головний із сучасних представників малоросійської літератури, белетрист, поет, учений, публіцист і керівник демократичної партії малоросів Австрії», — писав академік Агатангел Кримський у 1902 році.

Народився Каменяр у галицькому селі Нагуєвичі Львівської області (нині с. Івана Франка) в родині коваля. Після закінчення Дрогобицької гімназії, з 1875 року, навчання у Львівському, а потім Чернівецькому університетах (до 1891 року). 1893-го у Відні захистив докторську дисертацію. Друкуватися І. Франко почав 1874 року. Його світогляд формувався під впливом революційних, гуманістичних і визвольних ідей. Пріоритет віддавав соціал-демократизму. Перебував під впливом М. Драгоманова. Разом із М. Павликом у жовтні 1890-го зініціював утворення в Галичині Русько-української радикальної партії. Вивчав і популяризував праці К. Маркса та Ф. Енгельса, переклав українською мовою 24-й розділ першого тому «Капіталу», написав до нього передмову. Був не лише знавцем марксизму, а і його критиком. 1899 року разом із М. Грушевським створює Національно-демократичну партію з програмною вимогою державної незалежності України.

Центральною проблемою творчості І. Франка була соціальна свобода, яка розглядалася через співвідношення свободи суспільства і свободи особистості, економічної і політичної, національної і культурної. Розвиток свободи суспільства він ставив у залежність від його «економічного стану», політичного устрою, рівня знань і освіти.

Складовою соціальної свободи в його творчості була проблема праці. Д. Павличко пише: «Франко перший в українській і один із перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляє тему праці» як вічної природної потреби людини, яка розвилася пізніше в одну з провідних суспільних і філософських тем світової культури. Ще замолоду він ставить девізом свого життя працю без віддиху, благає матінку-землю наснаги, щоб вистояти в бою, — праці, «бо лиш боротись значить жить». У 18 років (1874 рік) він філософськи стверджує: «Лиш що набуде наш труд, своїм те можем називать». Пізніше, 1880 року, І. Франко з максималістським проханням звертається до матері-землі:

Земле моя, всеплодющая мати, …

Силу рукам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам — в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати,

В праці сконать!

Іван Франко — передусім Каменяр, який на різних нивах свого творчого життя і громадської діяльності: робітник, плугатар, керманич, проповідник, учитель, але всю творчість його пронизує каменярський камертон, символ якого — молот, зміст якого — праця.

У своєму першому філософському трактаті «Поезія і її становисько в наших временах» Франко пише, що духовне ледарство — то злочин супроти гуманності. Він не визначає працю як безтурботні радощі чи солодку втіху. Навпаки, праця у його творчості має скорботне забарвлення. Звертаючись до журавлів «посланців півночі, в далекім юзі», він пише:

Перекажіть про бідність, сльози вічні,

Про труд безсонний в болі і натузі,

Про чорний хліб твердий, печений в скузі,

Про спів жалібний, мов вітри долішні!

Проте, то героїчна скорбота, вона допомагає мужньому вихованню в собі активної волі, дії — основної ознаки людяності, суть якої в тому, що неробство — зло, а праця — добро. Праця у творчості Франка — єдине, що здатне творити і вдосконалювати людину, вселяти в неї живі пориви, давати їй життєву снагу — пісню, почуття гідності, правди, свободи. Це поет яскраво відобразив у вірші «Пісня і праця», де мати так звертається до сина: