Життєвий і творчий шлях Григіра Тютюнника

Симпатії Гр. Тютюнника, за справедли­вими словами O Гончара, завжди нале­жать скромному трудівникові, наділеному високорозвиненим почуттям обов'язку пе­ред людьми, тобто совістю. Прагнення письменника показати, як світло їхніх душ опромінює навколишній світ, приводить до поєднання у його творах суб'єктивного та об'єктивного. Ліро-епічна настроєність притаманна оповіданню «Іван Срібний». Про те, як Іван розвантажує вагон, роз­повідається досить детально, з безліччю цікавих подробиць обстановки, нюансів його настрою. Подих епіки відчувається не в його характері і не у стосунках з людь­ми (де є І лірика, і навіть шарж), а у способі зображення людини, за якого вона — проста й звичайна — виявляється такою, що їй по силах перевернути гори (нехай спочатку й дощок).Стиль мислення Гр. Тютюнника, його громадянська позиція визначають і стиль літературного викладу, і авторський по­гляд, який «просвічується» в кожній фра­зі. Обираючи найзвичайніші, «найневи-грашніші» ситуації, він створював яскра­ві, індивідуально неповторні характери,— серед них досить часто трапляються й не «апробовані» літературою. Далека від звичних стандартів (зав'язка — розвиток подій — розв'язка) композиція оповідань «Дивак», «У Кравчини обідають», «Ди­кий», «М'який», «Бовкун», «Нюра», а в таких творах, як «Іван Срібний», «Син приїхав», «Дядько Никін», «Оддавали Катрю», «Три зозулі з поклоном», «Устим та Оляна», «Кізонька», сюжет вибудовує­ться навколо однієї події, яка, проте, не стає самоціллю, а допомагає з'ясувати сутність людини, вихідні точки її вчинків, її життєву позицію. Цій меті підпорядко­ваний і своєрідний тютюнниківський тип конфлікту, чітко виявленого незалежно від його безпосередньої наявності в ху­дожній тканині твору: це, як правило, конфлікт етичний, філософський — між тим, що підносить людину, робить її Лю­диною, й тим, що людину здрібнює, при­нижує, сковує, обмежує або й нищить,— і виявлено його щоразу через конкретне, суто індивідуальне буття особистості. Так письменник підносить важливі, актуальні, гострі проблеми у простих розповідях, які, на перший погляд, мають цілком камер­ний характер. Його твори — серед тих здобутків сучасної літератури, автори яких на вищому етапі людинознавчого пошуку відмовились від спроб творити моделі ідеально-позитивного героя, осмис­люючи реальне життя в усій його склад­ності.

Уважний до змін, що відбулися в жит­ті села, нових рис, які виникають під їх впливом у соціальному і моральному укла­ді нового села, письменник по-своєму, ори-гінально аналізував складну, подекуди навіть болючу, актуальну проблему мігра­ції сільського населення. Він був одним з перших серед тих, хто ще з початку 60-х років замислився над важливістю мо­ральних чинників, без яких навіть най­вищий матеріальний добробут не дасть відчуття повноцінності життя. Інтерес його спрямований не стільки до цього проце­су (у певний період зумовленого економіч­ними причинами), скільки до його наслід­ків, впливу на долю і психологію конкретної людини. З неабиякою силою по­казуючи внутрішню порожнечу Дзякуна («Син приїхав»), що перетворився на раба речей, грошей, письменник не глузує з нього, хоч і не приховує своєї відра­зи,— він сприймає це як драму, тим сер­йознішу, що його герой свого становища не усвідомлює, так само, як і ті, хто його оточує.

Шукаючи завжди в людині людину, Гр. Тютюнник уловив тривожні симпто­ми надзвичайно небезпечної соціальної хвороби: загрозу бездуховності для пев­ної частини робітничого класу (так само, як і для певної частини колгоспників), за­грозу зростання міщанської, споживацької психології в нових соціальних умовах, а отже й загрозу відступу від мораль­них принципів нашого суспільного ладу.

Зміст, внутрішня проблематика твор­чості Гр. Тютюнника значно ширші за умовне поняття «тема села», яке стало надто популярним у критиці 70-х років. Іван Срібний чи більшість героїв його повістей — жителі міста, але у зв'язку з ними мова заходить про об'ємніші кон­кретно-соціальні та загальнолюдські проб­леми. А в таких оповіданнях, як «Печена картопля», «Оддавали Катрю», частко­во — «Вуточка», виїзд молоді з села скла­дає лише фабульну основу: тонко й про-никливо зображені взаємини та почуття персонажів підводять читача до роздумів про загрозу втрати теплоти і взаєморо­зуміння між людьми, здатності їх думати не тільки про себе. Митець робить і даль­ший крок, показуючи, як суто егоїстичні клопоти не просто відокремлюють людину від суспільства, а й ведуть до моральної деградації того, хто позбавляє себе ду­шевної напруженості, людяності.

То незлостивою, то драматичною, часом із саркастичними нотками іронією пройня­то яскраві картини щоденного побуту і взаємин жителів великого міста у повісті «День мій суботній». Глибинна ідея її та­кож полягає в утвердженні моральних цін­ностей соціалістичного суспільства, чисто­ти і благородства совісті.Відчутний і внутрішній протест (при зовнішньому спокоєві розповіді, насміш­куватості) проти здрібніння інтересів лю­дей, які свідомо відгороджуються від ве­ликого життя. У повісті знайшли розви­ток деякі мотиви та образи попередніх творів Гр. Тютюнника. Так, в образі опо­відача — Миколи Порубая — бачимо нема­ло рис чесних і чистих людей, чутливих до нюансів у морально-психологічному кліматі, героїв, позначених рисами авто­біографічності; цей персонаж не тільки подорослішав, а й став мудрішим, далеко­гляднішим. Характер його начальника теж складніший та об'ємніший щодо ти-пологічно близьких йому за соціально-пси­хологічною сутністю від'ємних персонажів з творів «Смерть кавалера», «Обнова», «Поминали Маркіяна» та ін. Послідовне протиставлення життєвих позицій людей совісних, небайдужих,— і дволиких спо­живачів, пристосуванців, лицемірів; несу­місність їх визначає моральну температу­ру твору, доводиться і художньо опосе­редковано, і прямим текстом. Певний ухил до публіцистичності в окремих епізодах сюжетно зумовлений і ще більш за­гострює драматизм того, що пережите й передумане письменником.