Життєвий і творчий шлях Григіра Тютюнника

«Мало — бачити. Мало — розуміти. Тре­ба любить» — творче кредо Григора Тю­тюнника. Його твори, зовні непоказні, про­зорі за стилем, глибоко правдиві, займа­ють особливе місце в радянській літера­турі 60—70-х років.

Григір Михайлович Тютюнник народив­ся 5 грудня 1931 р. в с. Шилівка на Пол­тавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменни­ка з його драматичністю як основною до­мінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною мо­ральні й матеріальні втрати тощо'. Після визволення України від фашистської на­вали Тютюнник закінчив п'ятий клас сіль­ської школи і вступив до ремісничого учи­лища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчив­ся у вечірній школі, вперше пробує пи­сати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці спра­вив його брат — письменник Григорій Тю­тюнник. Уже відтоді поступово формува­лись характерні прикмети творчої індиві­дуальності молодого письменника: постій­не невдоволення собою, наполегливі по­шуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого,— тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто,— попередня, до викладу на папері, «апроба­ція» їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихова­ним від сторонніх очей. Мистецькі пошуки Гр. Тютюнника в багатьох моментах ви­значила його любов до творчості Л. Тол-стого, M. Гоголя, А. Чехова, В. Стефани-ка, А. Тесленка, M. Горького, M. Шолохо-ва, Г. Косинки, певну роль відіграло і юнацьке захоплення C. Цвейгом, E.-M. Ремарком.

Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташан-ский») — оповідання «В сутінки» (рос. мо­вою: Крестьянка.— 1961.— № 5), в якому з відчутним художнім тактом передано драматизм взаємин персонажів, точно від­творено атмосферу подій.

Після закінчення Харківського Універ­ситету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963— 1964 pp. працює в редакції газети «Літе­ратурна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідан­ня: «Дивак», «Рожевий морок», «Клено­вий пагін», «Сито, сито...». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують Новели '«Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

Нариси «На третьому горизонті», «Бачу!», «Шахтарська зоря», «Вік­тор» та ін. позначені уважністю до лю­дей, " добротою й задушевністю, засвід­чують спостережливість автора, тонке від­чуття слова, вправне володіння і мисте­цтвом побудови цілого твору, і дрібною деталлю, схильність до осмислення мо­рально-етичних проблем часу. Вражений розмахом і могутністю промислового ви­робництва, дивлячись на обриси терико­нів, він ставить собі тривожне питання: «Чи побачу за ними людину?» Ця три­вога залишалась із ним упродовж усього життя, часто визначаючи і кут зору, і пое­тику його творів.

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тю­тюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. O. Довженка,— створює літературний сценарій за рома­ном Г. Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Перехо­дить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.1966 р. вийшла перша його книжка «За­в'язь» (вид-во «Молодь»), яка була од­ним із яскравих виявів посилення ліриз­му у малій прозі, пов'язаного з поглиб­леною увагою до емоційного життя осо­бистості. Водночас поява збірки стала відповіддю на потребу часу, коли тенден­ція до «ліризації» прози приводила й до деяких крайнощів (багатослів'я, смислова й художня невиразність тощо), з приво­ду чого точно зауважував Д. Павличко: «Сподіваюсь, що молоді українські прозаї­ки писатимуть лаконічніше (роль Стефа-ника, як учителя, буде зростати!), при цьому розпливчасті ліричні плями повин­ні переходити в залізні силуети характе­рів, а нудота банальних думок — у сві­жий і міцний сюжет. Коротка форма ви­магатиме ювелірної фрази і значущого узагальнення» 3. Тематичною основою більшості творів збірки були враження і спогади про зруй­новане повоєнне село. «Фактуру» опові­дань «Перед грозою», «Сито, сито...», «Смерть кавалера», «Тайна вечеря», «Об­марило», «На згарищі» складають точні штрихи побуту, часом — подібні до аква­релей зарисовки щоденного буття. Чи не кожний предмет перетворюється тут на художню деталь, тобто увага до життє­вих подробиць стає засобом узагальнен­ня, правдивого зображення обставин дії, розкриття внутрішнього світу людини, в усій його глибині і складності. За де­талями, як і за цілими сюжетами опові­дань, постають обрії духовності (чи — рідше — бездуховності) людей, тонкощі їх ставлення до життя, їх взаємин. Більше за сторінки описів і роздумів говорить ви­разний портретний штрих: «У нього вели­кі і трохи сумні очі. Дивиться він завжди на мене так, що наче якби я падав, то він самим отим поглядом мене підхо­пив би...»

Художнє осмислення долі покоління «дітей__вдйни», спостереження над проце­сами змужніння, становлення характеру юних громадян країни, яка щойно перемогла фашизм,— це той тематичний сек­тор, у якому особливо помітне значення зробленого Григором Тютюнником. Пи­сьменник умів дивитися на світ очима ди­тини, що пережила окупацію. В його тво­рах про дітей — таких, як оповідання «Сито, сито...», «Дивак», «Перед грозою», «Тайна вечеря», «Смерть кавалера» та піз­ніших — «Обнова», повістях «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу» — ху­дожнє дослідження здійснюється в бага­тьох напрямках: від спостережень над фор­муванням характеру людини, становлен­ням її світосприймання, її моральних принципів, до пошуків можливостей духов­ного оновлення людства. У радянській лі­тературі повоєнних десятиліть після юних героїв з оповідань M. Шолохова «Доля людини» та В. Богомолова «Іван», кіно­сценаріїв M. Хуцієва «Два Федори» й Г. Шпалікова «Я родом з дитинства» діти-«підранки» з творів Гр. Тютюнника були найпомітнішим художнім явищем.