Життєвий і творчий шлях Григіра Тютюнника

Висота моральних критеріїв, чистота й безкомпромісність морального почуття ав­тора та його героїв наче сконцентровані в оповіданні «Смерть кавалера», де впер­ше у творчості Тютюнника зойком ображе­ної дитячої душі зазвучало гостре викрит­тя лицемірства, надійно прихованого шкаралупою поважності. Тут з'являється соціальний тип так званого начальника-професіонала — бездушної чиновної маши­ни, вивчення якого в різних аспектах письменник надалі здійснюватиме постій­но, на грані драми й гротеску («Обнова», «Поминали Маркіяна», «День мій субот­ній», «Грамотний» і ін.). У лірико-психо-логічному контексті збірки цей твір виріз­няється посиленням драматургічного на­чала: дія тут розвивається стрімко й на­пружено, вона і розкриває характери дійових осіб, і одночасно сама зумовлена ними.Важливі риси стилю Гр. Тютюнника — простота розповіді, розмовні інтонації. Про ліризм збірки можна говорити не лише як про стильову ознаку, а й як про на­строєву домінанту, що зумовлює риси поетичності творів, зміст яких увираз­нюють пластичні малюнки природи («Ди­вак», «Зав'язь», «Холодна м'ята», «На зга­рищі», «Проти місяця», «Печена картоп­ля»). Лаконічні діалоги часом підсилені недомовленістю, за якою криється багатий підтекст. Широко послуговується пи­сьменник монологічними формами оповіді, у тому числі внутрішнім монологом, який то наближається до мови автора у «до­рослих» оповіданнях, то істотно відмін­ний від неї у творах про дітей. «Автор­ський коментар» зведено до мінімуму, опи­си, пейзажі, зарисовки відзначаються пластичністю, багатством кольорів, звуків, запахів. Проглядають і ознаки тієї тен­денції, яку пізніше назвуть об'єктивіза­цією ліричної прози і яка у найбільш дос­коналих творах Гр. Тютюнника надасть епічної вагомості його камерним сюжетам, а скромних маленьких (не лише за віком) героїв з їхніми буденними турботами обер­не на представників цілого народу. Ви­значальні риси творчої особистості Гр. Тютюнника обумовлені його світоба­ченням, яке можна було б назвати драма­тичним гуманізмом: письменник не просто любив людей — він болісно реагував на все те, що завдає шкоди людській сут­ності, здрібнює особистість,— звідки б воно не йшло, чи то від зовнішніх обста­вин, чи від недосконалості або душевної ліні окремих індивідів, які самі ж себе обкрадають і спотворюють. Різна міра завданої шкоди зумовлює досить широкий спектр відтінків — сум, хоч і не безнадій­ний, тужливість («Холодна м'ята», «Пече­на картопля»), іронія («Чудасія», «Гвинт»), біль («Обмарило», «Комета»), обурення («Смерть кавалера»), беззасте­режний осуд («Вуточка», «На перекаті», «Поминали Маркіяна» — зі збірки «Дере­вій», 1969). У книжці «Зав'язь», як і на­далі, співіснують новели різні за на­строєм, емоційно багатопланові, наділені світлим життєствердним началом навіть у найдраматичніших сюжетах, які повер­ховому поглядові здавалися похмурими. Його оповіданням, як висловився Янка Бриль, «...притаманне авторське проник­нення в душу героїв, принадне вміння не просто показати людину, а й поріднити її з читачем, заразити читача почуттями ге­роя, зацікавити його гіркою і щасливою долею»s. Журнал «Дружба народов» від­значив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р. «За­в'язь» була однією з тих книжок, які за­свідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнни­ка, воднораз вирізнивши його серед твор­чої молоді.

У першій збірці визначались основні теми й мотиви подальшої творчості пи­сьменника, тісно пов'язані із загальною тенденцією радянської літератури, яка в ці часи наполегливо прагне до філософ­ського осмислення людського буття, за­глиблюється у визначальні морально-етичні колізії сучасності. Послідовна правдивість в осмисленні непримиренно­го протистояння добра і зла породжу­вала художню проникливість, тобто здат­ність розгледіти негативні явища в за­родку. Визначились (і надалі набувати­муть розввитку) і риси його літературного стилю, композиційна стрункість кожного твору, граничний лаконізм письма при емоційній та змістовній насиченості, влуч­ність, конкретність портретних, мовних, психологічних характеристик, вагомість ху­дожньої деталі. Тютюнник створює пей­заж кількома виразними штрихами, при­чому життя й стан природи в нього тісно пов'язані з відчуттями, настроєм героїв: залежно від авторської мети, природа перебуває то в гармонійній єдності, то в контрасті з ними. Особливу роль віді­грають і ритміка кожного твору в цілому й кожної фрази, музика мови письменни­ка, що наближає його прозу до поезії. Перевтілюючись у того, від чиєї особи ве­деться розповідь, автор зображує події і весь навколишній світ через сприймання героїв, та й у своїй поз.иції оповідача не намагається триматися дистанції, через власне серце пропускаючи усі болі і радо­щі героїв.

Незаперечний талант, оригінальний по­гляд на світ, зріла літературна майстер­ність митця, як і його схильність «до пластичного зображення характерів та об­ставин», уміння «виразними деталями пе­редати побутове тло, виявити особливості живої народної мови» були відзначені в загальносоюзному літературному кон­тексті.

У 1968 р «Литературная газета» оголо­сила всесоюзний конкурс на краще опо­відання. Гр. Тютюннику було присудже­но премію за оповідання «Деревій», герой якого уособлює етичні й естетичні уподо­бання письменника, живучи задля вищо­го, духовного, що творить людину в лю­дині. Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.Зображення того, як іде малий герой «Облоги» дорогами землі, щойно визволе­ної від фашистського ярма, насичене гли­боким драматизмом, що переходить у тра­гічність. Написано повість так, як розпо­відав, бувало, дядько Марко про Харито-нового батька, «повагом, міцно кладучи слово до слова». Всі події та явища по­даються у сприйманні підлітка Харитона, який набуває гіркого досвіду в зустрічах з найрізноманітнішими людьми та обста­винами Самотній і неприкаяний, він ту­жить за домівкою і тягнеться до людей — світлих, простих, зрозумілих, людей, у чиїх вчинках він бачить відповідь на запи­тання: «Навіщо?» Біль за людей, відчай­душний протест проти бруду й антилюдя-ності часом виливаються в нього так бурх­ливо і незвично, що навіть добрі, чесні люди дивляться на нього як на хворого, та він і сам думає: «Мабуть, у мене таки справді якась хвороба». Душа його була травмована ще до війни (і це по­казано з усією психологічною переконли­вістю). Тепер він сам-самісінький на всьо­му білому світі і бреде, не обираючи на­прямку, від села до села, щоб якось проіснувати, прогодуватися. Він здається трохи наївним, але в нього є тверді уяв­лення про моральні цінності, і вони ви­являються сильнішими за всі випадкові впливи.