Ганна Костів-Гуска. Поезія

І буде мама жалкувати,

І не простить собі ніколи,

Чому саму лишила в хаті,

Як бігла на колгоспне поле…

Здається, що лірична героїня цих поетичних збірок (а це сама поетеса, в чому немає сумніву) постійно чує пошум янгольських крил над собою, живе в неперервному зв’язку з Богом.Коли зупиняєшся над художньо-виражальними засобами, якими послуговується авторка, так би мовити, її поетичним арсеналом, а також формою віршів, то може видатися, що все у неї надто просто і невибагливо, однак це буде хибне враження, бо за неймовірною ясністю і свідомою неускладненістю строф відчувається важка праця душі й мозку, свідома творча установка, що найпростіше – завжди найглибше. Поетеса уміє почути потойбіч світла звук, і побачити потойбіч звуку – світло, уміє жити так, щоб кожен день ставав віссю долі, й головне – перелити це в чеканну форму класичних строф.

…І прийде судний час, і судний день

Захопить так зненацька і раптово,

Що вже й не вимовиш останнє слово,

Воно з тобою в безвість відійде.

А там, для кого мовити його?

Пітьма і морок, непроглядні хащі.

По той бік грішники – усі пропащі,

Чи їх очистить праведний огонь?

…Стою з останнім словом на устах.

Воно в мені тріпоче, наче птах…

–Люблю, – лиш видихну, бо губи вже чужі,

у судну мить, на тій уже межі…

Звісно, суть не у формі, не в способі побудови фрази, а в глибині думки, філософському осягненні дійсності, силі почуттів і переживань. Та зрозуміле й інше: небуденні переживанні і несподівані думки завжди шукають адекватної форми. Не можна банальну думку замкнути у незвичній фразі і навпаки: глибока думка тісно зв’язана з формою, способом побудови фрази, навіть пунктуацією, а вже й поготів – графічним розміщенням.

Поетеса багато роздумує над невідворотністю долі, дією вищих законів, а ще перед її внутрішнім зором постійно перебуває світла і стражденна постать Спасителя. Перед нами наче на екрані кіно пропливає усе його життя – від народження в убогій яскині до трагічного сходження на Голгофу. Для письменника це надскладне завдання – осмислити земний шлях Богочоловіка, і тут потерпіли творчу невдачу навіть визначні майстри пера. Не все, звичайно, вдається і Г.Костів-Гусці, не з усіма її висновками і твердженнями, творчими інтерпретаціями та переосмисленням біблійських істин можна погодитися, але більшість поезій із циклу “Терновий вінець буде кращий, ніж царська корона…” вражають оголеною щирістю почуттів, сміливістю думки і складністю художнього задуму. Авторка не висловлює аксіоматичних тверджень, не проголошує прописних істин, а спонукує до розмислів, глибшого прочитання канонічних текстів. Як приклад, хотілося б навести вірш “На Голгофі”. Приходить час і ти нараз ніби спіткаєшся об цей рядок, який десятки разів перечитував у Ісуса: “Господи, чому ти покинув мене?!” Робиш сумне відкриття для себе: виявляється, Господь може покинути людину, забути про неї. Усі ми маємо, мабуть, пройти через це нелегке відчуття покиненості, якщо через нього пройшов сам Ісус. “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?”