Микола Хвильовий і естетика Хвильовизму

Творчий прорив реалізується в тексті як переживання любові: «...я буду писа­ти так, щоб зрідка почути кармазинові дзвони з глухого заріччя, коли серце так стисне, ніби погляд стрункої юнки, коли вона на моє буйне бажання каже крізь яблуневу завірюху, здригнувши: — Да!» Ідеальним утіленням слова-творчості, що протистоїть смерті, є легендарна Шехерезада: «На сучасність я дивлюсь крізь призму легенд Шехерезади», «Це тобі, моє синє вечірнє місто з легенд Шехерезади. Це ж з тобою розмовляв я по заході сонця, коли треба було знайти слово».

Таємниця народження Слова автором включена в космогонічний міф: «...тає­мна мавка розказує океану казку». Таїну слова творять океан як джерело зарод­ження, сокровенні мушлі, мерехтливі перлини: «...виникають образи, які, як потоки, як жемчуг, протікають біля мого романтичного серця: жемчуг хрумтить». Відчуття плинності, неповторності кожної миті формує в тексті сугестія крихко­го, мерехтливого, блискучого: «хрумтить жемчуг», «японські ліхтарики», «прозо­ро-фантастичні леденці (коники)», «діаманти сніжинок», «як хрусталь, медуза». У такий спосіб формується асоціативно-смисловий ряд, який передає модерне бачення подвійності творчості й життя, що поєднує свідоме, необхідне та ви­падкове, порядок і хаос.

Автор послідовно формує концепцію творчості. її ознаками є насамперед пошук «запаху слова», «бунт проти логіки» — вихід за межі раціональності, реа­лізму, домінанта інтуїції, підсвідомого, ірраціонального. Своєрідним еквівален­том творчості, начала в художньому світі М. Хвильового стає «жінка — світ наших емоцій» («Арабески»).«Дорога і ластівка» (1927 р.) — невеличка імпресіоністична новела, яка стає яскравим свідченням орієнтації автора на організацію смислової площини шля­хом поєднання різних чи навіть контрастних епізодів: у кімнату залітає ластівка, вдаряється в світильник і гине. Можна було б вважати цей сюжет романтичним, якби не раптове натуралістичне закінчення: у кімнаті з'являється оповідач і ви­кидає ластівку у помийну яму, де риються міські пси. Можна було б вважати цей сюжет реалістичним, якби не кімната. «То була кімната в моїй уяві», — повідом­ляє письменник. Автором організовані в єдиний художній простір різні за емо­ційним настроєм новели «Дорога» й «Ластівка», спочатку надруковані у збірці «Сині етюди» (1923 p.).

Проблема розбіжності мрії у дійсності була для Хвильового однією з най­важливіших упродовж усього творчого шляху. Бінарне протиставлення сцен ре­альних і вимріяних, уяви й дійсності, романтичних злетів і прикритих призем­лень є основним принципом композиції його новел.

На певному етапі своєї творчості М. Хвильовий зазнав значного впливу імпре­сіонізму — як французького, так і вітчизняного. Михайлові Коцюбинському — «Цвітові яблуні» — письменник присвятив одне з вражаючих оповідань «Я (Романтика)», темою якого є нерозв'язаний психологічний конфлікт між людя­ністю й фанатизмом служіння комуністичним ідеям, що його переживало поко­ління 1920-х pp. Картина вбивства сином-чекістом своєї матері, центральна в оповіданні, символізує цей глобальний і апокаліптичний конфлікт.

Автор знаходить ту форму, яка органічно передає трагічне світовідчуття осо­бистості, переживання самотності та приреченості митця в прагматичному світі. Герой оповідання перебуває в стані крайнього психологічного напруження. Він боїться й вагається, страждає від власної жорстокості та жорстокості свого часу. Він, комунар, не хоче розстрілювати власну матір і водночас не хоче, щоб одно­думці вважали його зрадником. У стані психологічного роздвоєння він обирає вірність ідеї.

Художня система тексту оформлена на такий спосіб, що виникає відчуття роз­митих часових і просторових реалій: «...проноситься переді мною темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...» Враження позачасовості дії поси­лює образ матері, який є алюзією на образ Богоматері: «...моя мати — втілений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна». Принесення в жертву матері Марії — свідомий вибір «я», яке горить у «вогні фанатизму», виглядає трагічним вироком і водночас діагнозом цілому поколінню. Фанатичне переконання «я», що через таку жертву відкривається дорога до загірних озер «невідомої прекрасної комуни», виявилося ілюзією та фатальною помилкою — такою ціною відкривається доро­га лише в «далеку безвість». «...Замість космосу, куди всіма фібрами своєї істоти рветься романтик, — пише відомий літературознавець С. Єфремов, — доводить­ся йому зазирати до «глухих завулків», бур'янами зарослих, а там на місці «урочис­тої комуни» — «харя непереможного хама» розпаношилась. І Хвильовий так само, пильно й до тих завулків призирається і вибирає з них типові обличчя, даючи досить повну картину всього сучасного побуту й цілу галерею сучасних образів, що заливають собою окрушини революційного пафосу».

Мовна стихія цього оповідання — це стихія страху, божевілля та смерті, яка вривається у свідомість і заволодіває почуттями кожного читача.

В оповіданні «Мати» трагізм і конфліктність революційних ідеологічних про­тистоянь М. Хвильовий передає через їх сприймання матір'ю хлопців-вояків Остапа й Андрія, які опинилися по різні боки боротьби. Автор немов згортає, локалізує художній простір твору — у площині його уваги мати та два сини, що живуть у маленькому провінційному містечку. У такий спосіб актуалізується тра­диційна в літературі проблема «маленької людини», її спосіб бачення, сприй­няття та розуміння глобальних подій, що агресивно втручаються в усталене життя, руйнують не тільки побут, але й буття.