Микола Хвильовий і естетика Хвильовизму

Більшість біографій Миколи Хвильового починається з кінця. Образ простріленої скроні із цівкою крові чи заткнутої жмутом чебрецю рани на скроні переселився з його творчості на останню сторінку його власної долі. Це трапилося у. Харкові 13 травня 1933 р. в будинку письменників «Слово». Небіжчик зі скронями, заклеєними марлею, став символом епохи, яку зараз прийнято нази­вати «розстріляним відродженням».

Творчість «з його духа печаттю» важко вкладається в рамки будь-якого напряму чи стилю, починаючи від віршів і закінчуючи памфлетами. З калейдоскопічною швидкістю змінювався світогляд письменника, манера його письма, жанри письма (поезія — проза — памфлет), обсяг творів (традиційний перехід від мініатюрних прозових жанрів до романів, конкретніше — від «Синіх етюдів» до «Вальдшнепів» й «Іраїди»), та жоден із жанрів, у якому працював письменник, не залишив критику байдужою. Його поезія була визнана новаторською, а після виходу у світ «Синіх етюдів» автора було титуловано званням найталановитішого майстра сучасної української прози. Його твори видавалися й перевидавалися численними тиража­ми. Отже, маємо повне право сказати, що письменник зажив собі слави за життя.

Народився Микола Григорович Фітільов (справжнє прізвище Хвильового) 13 грудня 1893 р. у сел. Тростянці на Харківщині (тепер Сумська область) у сім'ї вчителів. Батько був затятим народником, мисливцем і рибалкою. Батьки розлу­чилися, і він залишився з матір'ю, братом і трьома сестрами.

Навчався майбутній письменник у початковій школі, а потім у Богодухівській гімназії. П'ять класів гімназії — уся його систематична освіта.

Працював слюсарем у ремісничій школі, у канцелярії волосної управи с. Рублівки, брав участь у роботі місцевої «Просвіти».

У 1916 р. пішов до війська.

У 1918 р. воював у повстанському загоні. Брав участь у антигетьманському повстанні, у боях з денікінцями.

Від квітня 1919 р. — член КП(б)У.

Весною 1921 p. M. Хвильовий іде до Харкова, тодішньої столиці України, з метою зреалізуватися як письменник; на цей час були написані перші твори, які з захопленням слухали товариші на культосвітніх зборах. У столиці його мис­тецька біографія зазнає стрімкого розвитку. Микола Фітільов остаточно стає Миколою Хвильовим, починається його активне входження в літературу. Уже в 1921 р. виходить окремим виданням поема «В електричний вік», збірка поезій «Молодість». Вірші публікуються на сторінках журналів «Шляхи мистецтва», «Арена», альманаху «Поезії». Поезія М. Хвильового розвивалася в колі ідей і форм, запропонованих символістами й футуристами. Молодий автор невтомно й енергійно експериментує зі звуком, формою, образами.

Так споконвіку було:

одні упиралися з ганчіркою в руці,

а другі тяглися до стяга зорі і йшли

за хвостами комет,

горіх розкусивши буття. І хіба посміє вічність

шпурнути в моє обличчя

докір?

(«Електричний вік»)