Поезія рідного краю: творчість В.Рябого та Я.Руданця

..Сад цвіте біля хати,

В небі хмарка пливе.

Поспішаймо кохати.

Ще не пізно. Живем.

У вірші “Раїна” автор називає тополю символом кохання і висловлює свою шанобливе ставлення до рідного дому.

А закінчити свою розповідь – дослідження про Ярослава Григоровича Руданця я б хотіла віршем із збірки “Раїні”, який мені здався просто чудовим. Ним автор завершив збірку, а по рахунку він чотириста четвертим.

Я міг не народитись

Та народився все ж –

Любов’ю нагордитись,

Яка не має меж.

Залюбленим і любим,

Готуюсь в потім,

Тут – під крислатим дубом.

Свій залишаю слід.

ВИСНОВОК

Якщо українці – нація поетів, то Коломия – однин із осередків поетичної України.

[14, с. 1]

З цих рядків я розпочинала писати вступ до своєї науково роботи для того, щоб підкреслити значення свого міста в поезії, адже саме в ньому проживає велика кількість талановитих поетів. Хоча ми й небагато чули про них. Та це не тому, що вони погано пишуть, а тому, що не мають змоги видати і показати світу всі свої вірші.

Так як я вже згадувала на початку своєї роботи, мені не зрозуміле ставлення деяких підлітків до поезії і взагалі до книги. Багато хто з моїх друзів цікавляться написанням моєї роботи, розпитували як її писати. Неодноразово я чула питання: А для чого вона тобі? Що ти хочеш довести чи дослідити за допомогою цієї наукової роботи?

Вислуховуючи всі ці питання, я вирішила провести ще одне експериментальне дослідження. Воно полягло в тому, щоб зацікавити і переконати своїх друзів, на основі того матеріалу, що я використовувала у своїй роботі, в тому, що література – це скарб, який залишають по собі покоління, а поезія – це світ, який кожна людина може знайти в окремому вірші і зрозуміти по-своєму. І в мене це вийшло. Багато хто з них почав читати вірші, особливо тих авторів, про яких я писала в роботі.

Другим завданням, яке я поставила собі, починаючи писати роботу, було вияснити що спонукує поетів (а саме В.Рябого Я.Руданця) писати. З мого дослідження зрозуміла, що Василь Рябий пише, бо не може не робити цього, адже хоче залишити своїм нащадкам пам’ять про себе і навчити їх чогось через книгу. Щодо Ярослава Руданця, то відповідь на своє питання я знайшла в одному із номерів газети “Вільний голос”. Ось, о з цього приводу сказав поет: “Я пишу, бо часом, читаючи якусь збірку не знаходжу там вірша якого хотів би знайти. Отож, сідаю і пишу його сам”.