Поезія рідного краю: творчість В.Рябого та Я.Руданця
І все-таки долаються негаразди й труднощі, інтенсивніше б’ється пульс творчої праці, незалежність молодої держави піднімає до життя нові обдаровані імена, додає снаги старшим.
[12, с. 5]
Для мене поет – це людина великого розуму, яка переживає труднощі й незгоди, як і будь-яка інша людина, але він може застерегти нас, порядити і допомогти нам своєю творчістю. Та ми чомусь відкидаємо літературу, вважаючи, що вона не є потрібною для нас.
За все своє життя жодного разу не мала можливості поспілкуватися з поетом і точно не могла сказати, що спонукає цих людей писати. Можливо, деякі з них хочуть слави чи грошей, а, можливо, щоб віддати свій дар на потреби людям усього світу.
Багато хто з жителів Коломиї навіть не здогадується про величезний вклад поетів рідного краю в історичний розвиток української літератури.
Літературний клімат на території області мало чим відрізняється від атмосфери в Україні загалом. Час від часу, завдяки фінансовій підтримці спонсорів поки що досить стихійній, вийшла й виходить художні книжки, з-поміж них і такі, про які за “збільшовицької ери” годі було й помишляти. В Коломиї творять письменники різних авторських стиків і манер, естетично-художніх смаків, уподобань – від послідовних шанувальників традиційних творчих канонів – до загальних прихильників модерних виражальних заходів літературного творення. Себто, нові сучасні віяння не обминули стороною наш край.
[12, с. 6]
Прочитавши багато літератури про творчі процеси на Коломийщині. Я не раз натрапляла на проблеми, з якими стикалися поети мого рідного краю. Майже у кожному були проблеми з виданням своєї власної літератури. Мені було прикро, що наш світ не приймає, а відкидає справжні таланти і не дає їм вилитися на папері.
Культурно-мистецька спадщина Коломийщини є чи не однією з найцікавіших, але, на жаль, і найменш вивчених сторінок в історії Галичини. Через Коломию, її школи та гімназії, у рідний час пройшли у великий світ мистецтва сотні поетів, письменників, художників, акторів.Доля поєднала з цим містом життя багатьох видатних людей. Щирий дар долі був величним і щедрим, але час по-рідному розпорядився тим набутком, бо згодом нам наказали знати лише одних, шанувати їх і вивчати у школах, а про інших, зганьблених і забутих ми крадькома вишукували скупі повідомлення в чужій епіскомерії. Були ще й треті, гнані світами, про яких дізнаємося лише тепер. Така реальність, з якою зіткнулися віч-на-віч наші сучасники у пошуках першоджерела, а зараз і об’єктивних тлумачень минулого.
[3, с. 3]
Але все мало свій початок. Неможливо передати словами і зрозуміти всю глибину страждань поетів, які не мали права друкуватись чи взагалі писати, тобто жити, адже для справжнього таланту – це відсутність повітря і приреченість на смерть.
Треба пам’ятати, що основний поштовх до зародження літературно-мистецьких традицій як на Коломийщині, так і по всій Галичині, належить “Руській трійці” – Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу та Якову Головацькому – студентам Львівського університету, які першими у краї видрукували народні пісні зрозумілими всім мовою і шрифтом, і цим вивели наше слово на сторінки газет й альманахів. Вони першими зважилися відкрито розпочати проповіді в церкві українською мовою, започаткували її вихід на широку аудиторію та сцену. Їх приклад повів за собою десятки інших послідовників. Вони першими піднесли галицькі проблеми на загальнослов’янський рівень, відкривши тим самим доступ нашій кільтурі до слов’янських культур.
[3, с. 3]
Та все звіювалось. Колись люди потай від влади зустрічались, шукали заборонені вірші, читали та обговорювали їх. А тепер, коли дозволено друкувати і читати все, що забажаємо, ми не хочемо, бо не модно. Дуже гарно і точно було написано про це в Інтернеті. Невідомий автор досить оптимістично дивиться на сьогодення з великою надією на кращі зміни по відношенню до літератури. Ось що він написав: “Настало ХІХ століття з його друкарнями й часописами, книжками й театрами. Відтоді ідуть до нас відомі поети й віршарі, що осідали в місті над Прутом, що гойдалися тут у колисках, сиділи за гімназійними лавками.