Леся Українка – геніальна донька українського народу

Сергій. Я сознаю, что это страшный эгоизм с моей стороны, но я не в состоянии был бы отпустить вас теперь, нет, безсусловано не в состоянии...

Леся. З моїм другом дуже зле, і він вже сам не вірить, щоб міг видужати. Стан зовсім розпачливий, і на поправку нема надії. Вже не може підвестися сам. Листи замість нього пишу я, навіть його найближчим приятелям. Не може слухати читання і музики вже не в силі чути.

Сергій. Може, мені трошки полегшає на час, тоді ви мені зіграєте... Знаєте, що я в вас люблю? Спокій і силу волі. Ви ніколи не зітхаєте... Інакше я за Вас боявся би, а так вірю, що все витри­мати можете...

Вчитель. Страшні часи і дні чекання кінця... Рятувала робота. Біля постелі Мержинського Леся писала. З цього полум'я горя і нерозділеної любові вона винесла одну, з найкращих своїх драм — «Одержима».

Інсценізація уривку з драми.

Меріам (жахнулась).

Вчителю!

Месія.

Не бійся, жінко, спокій я хочу дать тобі.

Міріам.

О, я не хочу,

не хочу я спокою!

Месія (лагідно і разом суворо).

Міріам,

Се дух в тобі говорить Чом не, хочеш?

Спокою прагне всякий.

Міріам.

Але ти,

вчителю, покинув мій спокій,

що був у тебе в тихім Назареті.

Месія.

Ти дорівнятись хочеш...

Міріам (з поривом).