Леся Українка – геніальна донька українського народу

Аріадна Труш. Лесю уявляють дуже «мужеською», але вона відзначалася великою жіночністю.

Леся любила одягатися. Одягалася гарно, але скромно, спеціально любила гарні блузки. На лівій руці носила чорну рука­вичку. Ходила Леся рівно, але з паличкою, а в кімнаті перебувала у напівлежачому стані.

Людмила Старицька-Черняхівська. У... 1896—1897 pp. бу­ло створено в Києві Літературно-артистичне товариство. Се То­вариство було російське, але давало нам можливість і нагоду бу­ти причетними до суспільного життя... У заходах, як і в іншій гро­мадській роботі, Леся брала участь, незважаючи на те, що здо­ров'я її гіршало ж знову, що й ходити без палки вона не могла.

Всеволод Чаговець. Це було 7 жовтня 1899 р. в Києві в кон­цертному залі Літературно-артистичного товариства... На ка­федрі стояла змучена недугою 98-літня дівчина, яка кидала в аудиторію ідеї і мислі, гідні голови мудреця і філософа. Вона вия­вила таке багатство всесторонньої культури, котрому позаздрив би усякий професор. Вона цитувала Бодлера і Кардуччі, Шекспіра і Бернзса, посилалась на Льва Толстого і Варлена, не забуваючи й рідного Шевченка. Вона називала твори світової культури і світового мистецтва, начебто в її робочій кімнаті були зібрані скарби музеїв усього світу.

Історію і долю народів вона освітлювала так, начебто ідеї істо­ричного матеріалізму були їй глибоко відомі...

Але історик, мислитель і філософ-соціолог не заглушали в ній поета...Людмила Старицька-Черняхівська. А тим часом, поки Леся працювала поруч з дужими :у всіх цих літературних і громадських справах і писала свої хороші речі, хвороба підточувала її здо­ров'я... Лікарі визнали неодмінно потрібною операцію. Ся операція була дуже небезпечна для життя, але Леся без вагання зважила­ся на неї. Почали лагодитись до від'їзду в Берлін. Ні страху, ні тур­боти, ні суму не виявляла вона — говорила все про свої літературні праці, наче доручала їх.

Леся. Хутко тиждень, як я в Берліні... В неділю (5.11) мене за­хлороформують і спробують силоміць виправити мені хронічне звихнення в нозі, а як того не дасться зробити, то зараз же, в ту мить, будуть оперувати....

Однак біда бідою, а діло ділом...

Згодом подумаю і про видання своїх віршів, і багато про що, те­пер же, здається, краще ні про що не думати...

Одне прохання: не кажіть... знайомим, що зо мною зле діється...

Вчитель. Операція була важкою, але скінчилася добре, і здоров'я Лесине покращилося... Здавалося, лихо тепер хоч трохи ус­тупиться з її дороги. Але в 1900 — на початку 1901 року Ларисі Петрівні довелося пережити одну з найтяжчих своїх життєвих драм, а точніше, справжню трагедію серця. Дорога Лесі людина Сергій Мержинський поволі згасав у Мінську від сухот. Сергій Лесю не кохав, а поважав як друга. Поетка це розуміла, але не влаш­товувала істерик, а навіть допомагала йому писати листи його ко­ханій. Сама нездорова, ледве поправивши своє хитке здоров'я після Берлінської операції, вона всупереч волі батьків перебуває у Мінську, щоб у найважчий час бути біля «дорого друга»...

(Звучить класична музика).

Сергій. Взявши з неї слово, що тепер вона приїде лише на про­щання...

Леся. Думаю, що таки поїду, хоч би мені прийшлось для сього більше енергії потратити, ніж я потратила її за все своє життя, не­хай навіть це буде «жертва непотрібна», але я найбільш люблю приносити іменно жертви на олтар дружби, — в сьому логіки ма­ло, признаю, але що робить, се факт...

У С.К. я проводжу час тільки від 121/2 дня до 10 1/2 вечора, — він пізно переходить на денний стрій, бо вночі сливе не спить через кашель і жар, а ввечері починає рано усякі витирання та інші відправи, хоч я підозріваю, що то вже він видумує, аби заста­вити мене раніш іти спати. Він не дає мені нічого втомного роби­ти для нього...